Наша сьогоднішня тема – “Впустіть любов до свого життя”. Правильно? Хороша ідея. Хороша.
Ми поговоримо про кілька моментів, пов’язаних із цим; як завжди, багато що пов’язано. Ті з вас, хто був на моїх попередніх лекціях, уже чули те, про що я говоритиму зараз, але ті, хто не був, дізнаються дуже важливу інформацію, — те, що потрібно знати нам усім. Саме з цього справді починається розуміння життя – зі знання про те, хто ми, з питання про істинне “я”.
Ми говоримо, на підставі священних ведичних писань. Це називається ведичним знанням. “Веда” означає “істина”. Ведичні писання – найдавніші священні писання. Насправді, вони були записані 5 000 років тому, але знання, що міститься в них, вічне. До того, як воно було записане, його передавали усно від одного досконалого вчителя до іншого. Такий ланцюг досконалих вчителів називається ланцюгом учнівської послідовності, або парампарою. Ми перебуваємо в парампарі, яка відома як Брахма Сампрадая, і вважаємо великою удачею, що отримуємо знання з цієї послідовності. Тож це не моя думка, я просто передаю цю вічну науку.
У Ведах сказано, що ми всі повинні запитати себе: “Хто я?” Але, на жаль, ми майже ніколи не питаємо цього, оскільки вважаємо, що вже знаємо відповідь.
Звичайно, кожен з нас має уявлення про себе. Воно з нами все життя, воно у нас в розумі, на вустах і навіть у кишенях. Мається на увазі те, про що ми думаємо як про себе, говоримо іншим як про себе і можемо навести докази: “Ось мій паспорт, мої документи”. Ми це приймаємо, і решта теж. Але чи справді це ми?
Придивившись, ми виявляємо, що це лише набір ярликів і процес їх присвоєння починається з народження. Усі, хто зараз знаходиться тут, при народженні отримали один із двох ярликів – чоловічої чи жіночої статі. І ми досі думаємо про себе таким чином: я – чоловік чи я – жінка. У той же час ми отримали ще один ярлик відповідно до нашої раси: білий, негр – яка б не була. Ототожнення себе з національністю може бути дуже сильним: я — канадець, я — американець. І ототожнення себе з сім’єю: я належу цій сім’ї. Насправді це ототожнення настільки сильне, що коженого дня на планеті люди вбивають один одного тільки через те, що у них різні ярлики.
І це лише початок. Протягом усього нашого життя приходить і йде безліч ярликів. Знову ж таки, при народженні нас називають немовлята, потім – діти. Ми йдемо до школи, і тепер ми — учні, минає ще кілька років – ми підлітки, а потім нарешті дорослі. Ми отримуємо якусь професію у житті, і нас називають відповідно до неї: лікар, адвокат, секретар, медсестра. Потім ми одружуємося і негайно стаємо чоловіком чи дружиною. У нас з’являється дитина, тепер ми батьки: мама, тато. Минає ще кілька років: бабуся, дідусь. Таке наше бачення себе: “Це я. Ось хто я”. І це триває і триває доти, доки ми нарешті не отримуємо останній ярлик – небіжчик.
Але, придивившись уважніше, ми побачимо, що все це пов’язане з матеріальним тілом. Так, це правда, що тіло чоловічої статі чи жіночої, чорне чи біле, молоде чи старе, велике чи маленьке, – яким би тіло не було, воно таке. Це правда. Питання таке: чи це ми?
Щодня ми всі здійснюємо паломництво до дзеркала, щоб подивитися, як ми виглядаємо. Іноді ми трохи засмучуємося. Ми завжди повертаємося наступного дня: “Може, щось покращилося?”. Зазвичай ні (сміється). Але чи справді ми бачимо себе? Питання таке: це матеріальне тіло – ми?
Якщо ми хочемо отримати найавторитетнішу відповідь, то маємо звернутися до священних писань світу. З них ми дуже швидко дізнаємось: ні, ми — не матеріальне тіло. Але в сучасному світі дуже рідко хтось звертається до священних писань, щоб дізнатися істину про життя. Однак, ми легко приймаємо висновки вчених. Вчені нам подобаються, бо вони все доводять. І в цьому випадку вчені лабораторно довели, що ми не є матеріальним тілом.
Вони встановили, що в тілі людини немає клітини, яка жила б понад п’ять років. У деяких клітин життя дуже коротке. Наприклад, клітини слизової оболонки шлунка живуть п’ять днів, клітини шкіри – один місяць, клітини печінки – шість тижнів і так далі. Але за п’ять років все змінюється. Тому, якщо я дивлюся на свою фотографію, зроблену 10 років тому, очі на фотографії – це не ті очі, якими дивлюся на неї. Насправді, це не ті ж самі очі.
Відповідно до цієї наукової формули, якщо мені 35 років, я мав сім тіл. Але, звичайно, ми всі знаємо, що я не сім різних особистостей. Всі знають: я, як і раніше, я. Отже, матеріальне тіло – це фактор змінний, а я – фактор постійний. Так, ми не матеріальне тіло.
І в цей момент деякі люди починають займатися інтроспекцією, вони звертаються в глибину себе, щоб дізнатися, хто ж вони насправді. І коли ми звертаємося в глибину себе, що ми виявляємо? Емоції, бажання, почуття, волю – це все дуже реально, і легко дійти висновку: “Ага! Ось хто я насправді”. Можливо, ми навіть переживаємо щось, що посилює це. Припустимо, ми чимось дуже засмучені. Ми розуміємо, що, коли люди дивляться на нас, вони не бачать нас. Вони бачать лише зовнішню оболонку. Ми можемо почуватися дуже самотніми: “Ех, ніхто не знає мене насправді”.
Але ми знову маємо звірити цей висновок зі священними писаннями, особливо з ведичними писаннями, оскільки вони дуже докладно викладають знання. І коли ми робимо це, виявляємо, що зробили ще одну помилку. Це також не ми. Насправді, це ще одне матеріальне тіло. Його називають тонким ментальним тілом. Іноді його називають астральним тілом. Я знаю, що деякі з вас чули про астральне тіло. Тож, насправді, у нас два тіла: фізичне та ментальне. Це можна порівняти з двома шарами одягу: у нас є верхній одяг та спідній. Але ж хто ми?
Ми ще раз звертаємося до Вед і дізнаємося, що ми відносимося до іншої категорії енергії. Все – енергія. Наші тіла – це енергія матеріальна, але ми дізнаємось, що ми – енергія духовна. А далі ми дізнаємося, що ми – крихітна іскорка духовної енергії.
Ми дізнаємося, що матеріальна енергія – тимчасова. Це легко можна побачити. Ми дуже добре знаємо, що тіла тимчасові. Настільки, що ми навіть не хочемо про це говорити: “Агов, про це не треба!” Але навіть щось постійніше, як ця будівля. Поверніться сюди через 1000 років: “Ой, де ж була та лекція?” Тимчасове. Однак ми дізнаємося, що дух — вічний. Вічний означає, що немає початку і немає кінця. Тож ми — вічні.
Також ми дізнаємося, що матеріальна енергія — нежива, і це легко можна побачити. Цей стіл, цей мікрофон – у них немає життя. Однак ми дізнаємося, що дух і є саме життя. Немає такого поняття як “жива матерія”, немає такого поняття як “мертвий дух”. Ми – життєва сила в тілі, і доти, доки ми присутні в тілі, його називають живим. Але насправді це неправда: тіло мертве. Ми живі. І це стає очевидним у момент смерті. Під час смерті ми залишаємо тіло, і в цей момент воно виявляє свою справжню природу. Воно не може навіть сидіти на стільці – падає на підлогу. Життєва сила в тілі – це ми.
Тому, насправді, ми — духовна душа. Духовна означає, що ми духовні за своєю сутністю. Душа означає, що ми – індивідуальна духовна іскра. Ми ніколи не стаємо кимось іншим. Ми ніколи не припиняємо існування. Для деяких людей це дуже сумна новина: “Що? Я завжди буду собою? Ех, а я думав, що це скоро закінчиться!” Вибачте, це ніколи не закінчується (сміється). Але коли ми дізнаємося істину про життя, ця новина стає чудовою.
Тож іще раз: ми – духовні душі. І далі ми дізнаємося, що ми є невід’ємною частинкою Верховної Душі. Ми всі походимо від Верховної Душі. Нас називають атма, а Верховна Душа — це Параматма.
Такою є основа для розуміння життя. Не знаючи цього, неможливо зрозуміти життя.