Ми всі зайняті. Хто не зайнятий? Усі зайняті. Як ми зазвичай говоримо: “Ой, я не маю часу. Я хотів би це робити, мені подобається, але я не маю часу”. Насправді всі мають час. У нас є час на всілякі речі, у всіх є час на телевізор, на Інтернет, на кіно, на ресторан чи клуби… Тобто всі ці речі, всі ці заклади – все це працює. Чому це все працює? Тому що туди люди ходять – займатися спортом тощо. Тому що насправді є час, просто питання в тому, що ми робимо зі своїм часом.
Як я часто пояснюю: ви – духовні душі.
Ось хто ми насправді. Ми знаходимося у матеріальних тілах, ми не ці матеріальні тіла. Матеріальне тіло – це лише наше пристановище або наш транспортний засіб, хоч би як ви це собі уявляли. Але ми – особи всередині цього тіла.
Я чую, часто люди кажуть: “Ну мене не цікавлять усі ці духовні справи, я не духовна людина”. Це повне невігластво. Ти – духовна особа. Ти не можеш не займатись духовною діяльністю – це те, хто ти. Ілюзія – ось що є проблемою, коли ми думаємо: “Я — це матеріальне тіло”.
Те, що нам потрібно – це подумати про наше духовне благополуччя. Якщо нам про щось і потрібно дбати, то це про духовне благополуччя. “О, що добре для мене з матеріального погляду?” – Це те, що нас зазвичай цікавить. Але якщо ми отримуємо від когось інформацію, що це духовно добре для нас, ми так: “Ну так, так, і що тепер? Це мене не стосується”. Насправді це повністю стосується нас.
Ми нещодавно розмовляли з людиною, батько якої на останній стадії, перед тим як залишити своє тіло. Незабаром йому доведеться залишити тіло – рак, і з тілом вже все закінчено. Він злиться на життя, він у розчаруванні. Якщо ви живете просто матеріальне життя, то інакше й бути не може. “Я прожив усе це життя, робив усе це, я робив те, що мені говорили, що мені потрібно робити, здобув освіту і хорошу роботу, завів сім’ю та друзів”. І це все. Хоч би що ми робили. Тепер усе це — історія, така книжка з історії. Наскільки цікавими є історичні книжки? Тобто так, добре, а тепер що?
Так не повинно бути, мені має бути дуже зрозуміло хто я, що являє собою все життя, яка мета життя. Розумієте? Тоді я зможу дійти кінця життя, принаймні знаючи, що мені треба було робити, навіть якщо я це не робив. Я знатиму: “Мені потрібно було це робити, тепер я це зміг зрозуміти”. Але ми зазвичай приходимо в замішання: “Я не знаю, що тепер робити, мені доведеться залишити все це. Я не знаю, куди я піду. І я так і не зрозумів, навіщо все це було?”