Перед тим, як почати, я хотів би запропонувати поклони моїм духовним вчителям. Вся інформація, яку я надаю, походить з ведичних писань. Веди — дуже давні писання, вони були записані 5000 років тому. Але це знання вічне, так що перед тим, як воно було записано, воно передавалося усно від одного досконалого духовного вчителя іншому. Такий ланцюг досконалих вчителів називається “ланцюг учнівської послідовності” або “парампара”. Ми перебуваємо в парампарі, яка називається “Брахма Сампрадая”, і ми вважаємо, що нам дуже пощастило, що ми отримуємо знання по такому ланцюзі. Тож це не моя думка, я просто передаю цю давню науку.
Наша сьогоднішня тема дуже близька кожному. Тому що немає нікого, хто б жив і при цьому не відчував або не відчуває на даний момент самотності. Тому ми можемо сказати: “Так, це дійсно цінно для мене”. І це також цінно для всіх. Самотність протилежна щастю. Немає такого поняття, як бути щасливим і бути самотнім. Якщо тільки ви не є щасливі від того, що ви самотні: “Самотність робить мене щасливим”. Але насправді так не буває. Наша природа – це бути щасливими, і в цьому є постійна потреба. А самотність заважає – це велика проблема: “Я хочу бути щасливим, але я самотній, тож я не можу досягти своєї мети”.
Найпоширенішим є, коли люди хочуть знайти цьому якесь психологічне рішення. У них таке розуміння, що самотність – це в розумі; або можна зробити щось змінити в розумі, застосувати якесь психологічне рішення. Але реальність така, що це не вдасться. І, на жаль, ми до всіх проблем у своєму житті відносимося з матеріальної точки зору. Ми весь час намагаємося щось влаштувати з матеріальної точки зору: зробити якусь зовнішню або внутрішню зміну. І люди шукають рішення проблеми самотності.
Вони можуть піти на курси позитивного мислення чи читати книги про позитивне мислення. Або прийняти гуру, який написав книгу, яка навчатиме позитивного мислення. Це просто марнування часу. Це просто не працює. Це не позитивне мислення. Йдеться не про позитивне мислення, а про рішення, яке знаходиться на зовсім іншому рівні.
Доки ми не дізнаємося яка справжня проблема, ми ніколи не зможемо знайти до неї рішення. І щоб зрозуміти, у чому проблема, нам треба розібратися в кого ця проблема. Постає питання про те, хто ми. Я повторюю це на кожній лекції. Тому що без цього розуміння, без цього знання неможливо зрозуміти цю проблему, неможливо зрозуміти життя. І при цьому це найневідоміша істина з усіх відомих. У нашій матеріалістичній цивілізації ми оцінюємо себе по тому, наскільки багато ми знаємо. Нам треба піти глибше, нам треба зрозуміти, хто ми. І цього, по суті, ніхто не знає. Це найбільша ілюзія: усі думають, що вже знають, але насправді ніхто не знає. Усі думають: “Я знаю, хто я”, і вони мають всі відповіді: я можу заповнити дуже багато полів про те, з ким я себе ототожнюю. Якщо ви подивитеся на їхні відповіді – вони всі будуть неправильними. Тож оцінка за твій тест – “0”, ти не зміг дізнатися, хто ти.
Якщо нам не вдається відповісти на запитання, хто ми, то ми не зможемо відповісти і на питання життя, і це недобре. І чого ми з цього приводу вчимося з Вед?
У поточній ситуації наше розуміння таке: “Я – це матеріальне тіло”. Щоб не являло собою моє тіло – це я. Чоловіче, жіноче – у нас зазвичай завжди кімната наповнена або тими, або іншими: “Я чоловік” або “Я жінка”. Це справді так? Ні, ви не праві. “Ну … Я білий або негр, або яка б у мене не була раса”. Ні, неправильно. “Але ж я казах, я росіянин, я американець”. Ні, знову неправильно. “Ну… Тоді я…” – і ми ототожнюємо себе по своїй сім’ї. Ні, знову неправильно. Хоч би що ви говорили – все неправильно. “Але я все це разом: я це плюс це, плюс я ще чоловік, я батько, дідусь”. Ні, неправильно. І наприкінці ми отримуємо найбільш хибний ярлик – “небіжчик”, “покійний дідусь”, “російський покійний дідусь”. Ні, також неправильно, тому що це не ми. Ми — не ці матеріальні тіла. Вчені довели це у своїх лабораторіях, це не вигадано кимось.
По-перше, про це говорять Веди, тож це Абсолютна Істина. І вчені довели це. Тому що в тілі людини немає клітини, яка жила б довше, ніж п’ять років. Теоретично кажучи, кожні п’ять років у нас нове тіло. Інтуїтивно люди це знають.
Ось, наприклад, людина, яка когось убила, припустимо, десять років тому, і її зловили зараз. Вона іде до суду з таким розумінням, що ми — це тіло. І вона може піти до суду і заявити про свою невинність, тому що вона може довести, що з наукового погляду це не був вона, це було інше тіло: “Це не був я. Це тіло, яке в мене зараз – йому лише п’ять років… Тож я цього не робив”. Звичайно це не спрацює, тому що, хоча це науковий факт, що всі клітини змінюються і тіло змінилося, все одно всі знають, що особа залишилася тією ж самою.