Вся інформація, яку я представляю, походить із ведичних священних писань. Веди – дуже древні писання, вони були написані п’ять тисяч років тому. Однак знання це вічне. Отже, до того як це знання було записане, воно передавалося усно – від одного досконалого духовного вчителя іншому. Такий ланцюг досконалих вчителів називається ланцюгом учнівської послідовності чи парампарою. І парампара необхідна, щоб істина могла передаватися у її чистому вигляді. І ми перебуваємо в парампарі, яка називається “Брахма-сампрадая”. І ми вважаємо, що нам дуже пощастило, що ми можемо отримати це знання з такої послідовності. Тому, коли я говорю це, стає очевидним, що я не представляю тут своєї думки. Я просто передаю цю древню науку.
Для того, щоб обговорити цю тему долі, по суті, ми говоритимемо про карму. А щоб зрозуміти це питання карми, нам потрібно зрозуміти, хто ми. Для того, щоб з будь-якої точки зору зрозуміти це життя, нам потрібно знати, хто ми.
Веди кажуть, що ми насправді завжди повинні ставити собі запитання: хто ж я? Але ми майже ніколи не ставимо собі це питання. Тому що ми вважаємо, що вже знаємо відповідь. Очевидно, у нас у всіх є те, з чим ми ототожнюємо себе. У нас це є все життя. У нас є це в нашому розумі, на нашому язиці, і навіть у нашій кишені. Мається на увазі, те, як я думаю про себе, те, як я кажу іншим хто я, і як я можу це довести за допомогою мого паспорта, водійських прав… Ми це приймаємо, і всі інші також.
Але чи справді це ми? Придивившись ближче, ми виявимо, що це лише набір низки ярликів. І процес присвоєння ярликів починається від народження. Тож усі з нас, хто перебуває сьогодні тут, при народженні отримали один із двох ярликів: чоловічої статі чи жіночої. І ми досі ототожнюємо себе таким чином: я – чоловік чи я – жінка. У той же час, ми отримали ще один ярлик відповідно до нашої раси: білий, негр. Звичайно, ототожнення з нашою сім’єю – ми належимо до цієї сім’ї. І ототожнення з національністю: я – росіянин; я —американець. Насправді, це ототожнення настільки сильне, що кожного дня на планеті одна людина вбиває іншу тільки тому, що у них різні ярлики. І це лише початок. Багато ярликів з’являються і зникають протягом усього нашого життя. Наприклад, знову ж таки, при народженні нас називають немовлятами, потім дітьми, ми йдемо до школи – тепер ми учні; минає кілька років – тепер ми підлітки, і, зрештою, дорослі. Ми здобуваємо якусь професію в житті і тепер нас знають відповідно до неї: доктор, адвокат, секретар, медсестра. Потім ми одружуємося – тепер ми чоловік і дружина, потім у нас з’являється дитина – тепер ми батьки, потім минає ще кілька років – бабусі, дідусі. І це те, як ми бачимо себе: це я. І це триває і триває до того часу, поки, зрештою, ми отримуємо останній ярлик – небіжчик.
Але якщо ми більш уважно подивимося на це, то побачимо, що все це пов’язане з нашим матеріальним тілом. Це правда – тіло чоловічого роду чи жіночого, біле чи чорне, велике чи маленьке, молоде чи старе. Яким би тіло не було, воно таке, це правда. Але питання стоїть так: чи це ми?
Щодня ми робимо паломництво до дзеркала, щоб подивитися, як ми виглядаємо. Іноді ми трохи засмучені. Але ми завжди повертаємося наступного дня: “О, може, там щось покращало?” Але чи справді ми бачимо себе? Тож питання очевидне: це матеріальне тіло – я?
Якщо ми хочемо отримати найбільш авторитетну відповідь на це запитання, ми маємо звернутися до священних писань – “Біблія”, “Коран”, “Бхагавад-гіта”. Вони всі говорять нам одну й ту ж саму істину. Там ми дізнаємося: “Ні, ми – не це матеріальне тіло”. Але це сучасний світ. І дуже рідко, щоб хтось звертався до священних писань, аби дізнатися істину. Однак те, що ми широко приймаємо, – це висновки вчених. Науковці нам подобаються: вони все доводять. І унікально, але в даному випадку вчені довели у лабораторіях, що ми не є цим фізичним тілом. Вони встановили, що в тілі людини немає клітини, яка жила б довше, ніж 5 років. Деякі клітини мають дуже короткий термін життя: наприклад, клітини, що становлять внутрішню стінку нашого шлунка, живуть лише 5 днів; клітини шкіри – 1 місяць; клітини печінки – 6 тижнів тощо. Але за 5 років змінюється все.
Так що, якщо я подивлюся на свою фотографію, яка була зроблена 10 років тому, очі, які сфотографовані на фотографії, – це не ті очі, якими я дивлюся на цю фотографію, це не ті самі очі. Відповідно до цієї наукової формули, якщо мені 35 років, у мене було 7 тіл. Але, звичайно, ми всі знаємо, що ми не 7 різних людей. Всі знають, що я, як і раніше, я. Отже, змінний чинник – це матеріальне тіло, а постійний фактор – це я сам. Ми — не це матеріальне тіло.
З цього моменту деякі люди стають інтроспективними чи починають медитувати. Вони звертаються всередину, щоб дізнатися, хто вони насправді. І коли ми звертаємося всередину, що ми виявляємо? Емоції, бажання, почуття, волю – це дуже реально. І легко дійти висновку: “Ага, ось хто я насправді!” Але ми повинні звірити це зі священними писаннями, і особливо з ведичними священними писаннями, тому що вони дуже докладні в цьому питанні. Коли ми це робимо, виявляємо, що робимо ще одну помилку. Це також не ми. Насправді це ще одне матеріальне тіло. Воно називається тонке ментальне тіло. Іноді його називають астральне тіло. Я думаю, що дехто з вас чув, мабуть, про астральне тіло. Насправді, у нас є два тіла – грубе фізичне тіло та грубе ментальне тіло. Як два шари одягу – верхній одяг та нижній одяг.
Але питання залишається питанням: ну а хто ж я? Ми, знову ж таки, звертаємося до Вед і дізнаємося, що ми ставимося до іншої категорії енергії. Все – енергія. Наші тіла – це матеріальна енергія. Але ми дізнаємося, що ми є духовною енергією. Ми далі дізнаємося, що ми є найдрібнішою іскоркою духовної енергії. Ми дізнаємося, що матеріальна енергія є тимчасовою. Це дуже легко можна побачити. Ми дуже добре знаємо, наскільки тимчасові наші тіла, настільки, що ми навіть не хочемо про це говорити: “Агов, про це говорити не треба!” Але навіть постійніші речі, як ця будівля, наприклад. Поверніться сюди через тисячу років: “Де ж була ця лекція?” Дуже тимчасове.
Але ми дізнаємося, що дух вічний. Вічний означає – немає початку і немає кінця. Ми – вічні. Також ми дізнаємось, що матеріальна енергія нежива. Знову ж таки, це легко можна побачити. Цей стіл, цей мікрофон – там немає життя. Ми дізнаємося, що дух – це і є саме життя. Немає такого поняття, як жива матерія, і немає такого поняття, як мертвий дух. Ми – життєва сила у тілі. До тих пір, поки ми присутні в тілі, тіло називається живим. Але в дійсності, це не правда. Тіло – мертве, ми – живі. І це стає очевидним у момент смерті. У момент смерті ми залишаємо тіло. У цей момент тіло виявляє свою справжню природу: воно не може навіть сидіти на стільці, падає на підлогу. Ми – життєва сила у тілі. Тому те, хто ми насправді – це духовна душа. Духовна означає, що ми духовні за своєю сутністю, а душа означає індивідуальна духовна іскорка, якою ми є. Ми ніколи не стаємо кимось іншим, ми ніколи не перестаємо існувати.
І для деяких людей це дуже гнітюча новина: “Що? Я завжди буду собою? Я думав, що це вже скоро закінчиться!” Вибачте, це ніколи не скінчиться. Але коли ми дізнаємося про істину життя, ця новина стає дуже прекрасною. Тож ще раз ми – духовна душа.
І далі ми дізнаємося, що ми є невід’ємною частинкою Верховної душі. Є Верховна душа, від якої ми всі походимо. Ми називаємось атма, Верховна душа – це Параматма. І розуміючи це, ми можемо почати обговорювати долю, карму та зрозуміти цю ідею.