Цей світ називається матеріальним і ми вважаємо його своїм домом. Матеріальний світ складається в основному з матеріальної енергії: землі, води, вогню, повітря, ефіру, розуму, інтелекту тощо. Матеріальний світ складається з матеріальних елементів. Неживе: столи або мікрофони – у них немає життя.
Але в цю велику масу матеріальної енергії вкраплені крихітні духовні іскри. Це ми, духовні душі. Ми є духовними живими істотами в цьому матеріальному світі. Але, знову ж таки, ми повністю спантеличені, повністю перебуваємо в ілюзії “я — тіло, я — той, хто насолоджується, я — верховний” і як би там не було – всьому цьому хибному уявленні про себе. Тож у нас великі проблеми.
З чого зроблено духовний світ? З духовної енергії, там немає матеріальної енергії. Він називається світом Вайкунтхи. Світ Вайкунтхи означає світ, де немає тривог; “Вайкунтха” означає “відсутність тривог”. Ви можете уявити світ без тривог? Вам не доводиться турбуватися ні про що, тому що немає підстав для занепокоєння.
Звичайно, деякі з нас скажуть: “Мені ж не буде чим зайнятися!” Ми любимо занепокоєння. Якщо немає предмета для занепокоєння, то ми непокоїмося, що нам нема про що непокоїтися. “Я маю про щось переживати, повинен бути предметом для занепокоєння». Тут цього багато, не переживайте! (сміється) Тут предмети для занепокоєння не закінчуються. Але в духовному світі, у світі Вайкунтхи, непокоїтися нема про що, там немає тривог.
Але це ще не кінцеве рішення, це не те, що робить духовний світ досконалим. Він досконалий тому, що ми можемо відчувати позитивне духовне щастя, насолоду, наповненість, задоволеність і любов. Любов – це основна ідея цієї лекції, чи не так? “Впустіть любов у своє життя”. Ми прагнемо любові, ми хочемо любові, сама наша сутність – це любов. Якщо ми розглядаємо це все глибше і глибше, і підходимо до питання про те, хто ми… Ми не тіло, ми не розум; це зрозуміло, ми перестаємо вважати це собою. Ми – духовні душі. Добре, це дивовижне розуміння. Але потім, якщо ми підходимо до найглибшого рівня розуміння, ми усвідомлюємо: “Я, духовна душа, не просто духовна енергія. Я є любов. Я маленька частинка любові, бо дух — це любов”.
Не так, що любов та дух існують окремо. Любов невіддільна від духу, тому насправді вона — це ми. Ми — любов. Чому? Тому що ми є невід’ємними частинками Верховної Душі. Верховна Душа відома у всьому світі як Бог, згадка про якого так сильно лякає багатьох людей. “Бог? Ого, я думав, мова піде зовсім не про це”. Ні. Верховна Душа, від якої ми походимо, є любов.
Ви коли-небудь чули такий вислів: “Бог – це любов”? Звичайно. Але що воно означає? Це просто щось розмите та незрозуміле? Ні, воно означає, що Верховна Душа, Верховна Особа, яка має безліч імен, є уособленням любові, а ми – її крихітні частинки. Ось хто ми. І природа любові – це насолода. Це те, що ми всі знаємо. Діти знають це, вам не треба вчити дитину, що те, що потрібно їй більше, ніж материнське молоко, теплий одяг, приємна навколишня обстановка та новомодні шмотки, це любов. Якщо відібрати її у дитини, вона стає спустошеною, у неї немає причин жити.
Насправді любов – це єдина причина, щоб жити, і ось чому багато людей не живуть, і ось чому люди вбивають свої тіла. Тому що немає любові, а отже, й причини, щоб жити. Щоб справді повноцінно жити, душа повинна любити. Але ми не можемо перестати існувати, тому живемо не зважаючи ні на що. Однак, коли ми живемо без любові, ми живемо в порожнечі, ми насправді живемо в пеклі. Ось чому ми так відчайдушно намагаємося знайти любов. “Ти можеш мене любити? Будь ласка, люби мене”. Ми одягаємося певним чином, щоб привабити когось, щоб він любив нас. Ми робимо дуже багато зі своїми тілами, щоб посилати сигнал “люби мене, люби мене, люби мене”.
Одного разу я проводив заняття, на якому була ціла група людей дуже неформального вигляду, і я побачив хлопця, який мав у вусі курячу кісточку. Я знаю таку “гру”, тож я міркував: “Цікаво, навіщо він це робить. Хто його полюбить? Кому подобаються курячі кісточки у вухах?” Як би там не було, я просто подумав про це. А потім пізніше я побачив його з дівчиною, яка мала курячу кісточку в носі. Ага, тепер я зрозумів! Рибалка рибалку бачить здалеку. Кісточки тягнуться до кісточок. Це все працювало.
Незважаючи ні на що, послання таке: “Я хочу, щоб ти любив мене, зверни на мене свій погляд”. Я фарбую волосся в зелене, фіолетове, відрізаю його, роблю щось ще. Я роблю чи не роблю татуювання. Це все заради одного: “Зверни на мене увагу і люби мене”. І, звичайно, мається на увазі: “Люби моє тіло”. Але це нас не задовольняє. “О, ти мені дуже подобаєшся. Ти виглядаєш саме так, як я хочу”, – і так далі, всілякі зовнішні характеристики, які нам подобаються. Але це насправді не задовольняє душу. Це не кохання, розумієте?