Любов – одне із найбільш вживаних слів, про неї складають пісні, вірші. Ми шукаємо любов, вона займає дуже велику частину нашого життя. Але що ж таке справжня любов? Любов – це емоції, почуття. Була одна людина, яка запитувала у всіх визначення кохання і зібрала 1000 визначень.
Давайте розглянемо це ретельніше. Для любові потрібні дві особи. Ми часто використовуємо це слово не за призначенням. Люблю машину, роботу, черевики. Але така любов не задовільняє. Нам потрібно більше, ніж взуття. Нам потрібна особа, яку б ми любили. Любов – це обмін між двома особами. Але хто ці особи?
Це приводить нас до дуже важливого питання – хто я? Зазвичай, ми думаємо, що знаємо відповідь на це питання: я – чоловік або я – жінка, я – молодий, старий, такої-то національності, професії. У всіх нас є те, з ким ми ототожнюємо себе. Але якщо ми уважніше придивимось, то виявимо, що це — лише ярлики, які стосуються нашого фізичного тіла.
Стародавні знання Веди вчать тому, що у світі існують дві енергії – матеріальна енергія, як, наприклад, цей стіл, мікрофон, наше тіло, та інша – духовна енергія. Ми складаємося з духовної енергії, наша природа духовна. Я – духовна душа, не матерія, і я маю матеріальне тіло.
Згідно своєї природи, душа має певні властивості. Як, наприклад, властивість води – вологість. Вода може литися з крана, падати з неба, бути нерухомою, але вона завжди мокра. Властивості вогню – тепло та світло. У душі також є властивості. Одна з них – це бажання щастя, задоволення. Справжня природа душі – бути щасливою. Але у матеріальному світі цього щастя немає. Мета життя у матеріальному світі – це щастя. Чому? Бо у нас його немає. Якби ми були щасливими, ми б його не шукали. І це є доказом цього факту. Нам чогось не вистачає у житті.
Нам потрібно повернутись назад. Дуже давно ми прийшли у матеріальний світ. Звідки? Із духовного світу. Існують два світи: духовний світ і матеріальний світ, з незліченною кількістю всесвітів, незліченною кількістю планет у кожному всесвіті. Ми знаходимося на одній із цих планет і думаємо, що це наш дім. Ми ототожнюємо себе так: ми – люди, ми – земляни. Проте, з Вед ми дізнаємося, що матеріальний світ – не наш дім. Ми не належимо до нього. Наш справжній дім — це духовний світ. Давайте проаналізуємо: “Духовна душа – духовний світ” – звучить логічно, “Духовна душа – матеріальний світ” – нелогічно. (Як олія та вода — вони ніколи не змішуються). Тобто ми увійшли в чужорідне середовище. Як, наприклад, в Аризоні люди сидять у пустелі, шукають інопланетян. Вони не знають, що вони самі інопланетяни. Якщо ви хочете побачити інопланетянина – подивіться у дзеркало. Але ми цього не розуміємо, перебуваючи в ілюзії.
У духовному світі всі зайняті трансцендентним любовним служінням Богові. Наша вічна роль — бути слугою Верховного Господа. Але, потрапляючи у матеріальний світ, ми приймаємо іншу тимчасову роль.
Аді Пуруша – одне з імен Бога, яке означає – Верховний Той, Хто Насолоджується. Він – Верховний Той, Хто насолоджується, а ми – ті, хто приносять Йому насолоду. За природою, ми — слуги, це — наше справжнє его, але потрапляючи в матеріальний світ, ми покриваємося матеріальною енергією.
Перший шар – фальшиве его. Я – той,хто насолоджується. Все обертається навколо мене, все призначене для моєї насолоди. Так я бачу світ. Я бачу все у зв’язку з тим, скільки задоволення це мені принесе. Ось це мені приносить багато задоволення, а це – мало задоволення. Я не зацікавлений тим, що приносить мені мало задоволення, і дуже зацікавлений тим, що приносить мені багато задоволення. Так я проживаю життя.
І як ми насолоджуємось у матеріальному світі? Через чуття. Я насолоджуюся, і я – це тіло. Ми вчимося цьому. Тобто, відповідно до моєї свідомості, я – тіло, і якщо я отримую задоволення для органів чуття, я щасливий. Зір, слух, смак, нюх, дотик. Якщо я втрачаю одне з чуттів – це велика проблема, скільки це зменшує насолоду. Якщо я втрачаю зір, то це — велика втрата.
Ми насолоджуємось світом через органи чуття. Для отримання насолоди ми приводимо органи чуття у контакт із об’єктами чуттєвого сприйняття. Ми намагаємося покласти смачне на язик. Наприклад, є один магазин,де продають 2000 бісквітів, усі шкідливі, але смачні. Тому там добре йде бізнес. Очі бачать і хочуть.
Але є й інше бажання, більш високе.Це – бажання любові.Душа може бути задоволена лише маючи любовні взаємини.Ми знаємо це від самого народження, нам не потрібно вчитися цьому у школі. Це знають усі і не лише люди.Наші так звані вчені проводили один жорстокий експеримент. Вони забирали немовлят-шимпанзе від матері та поміщали у клітку самого, де була їжа, вода, тепло, але не було матері. Посеред клітки їм ставили дерев’яну статую мавпи, вкриту шерстю, і маленькі мавпочки обіймали цю статую, вони притискалися до неї у пошуках любові та захисту. Мавпочки божеволіли. Вони потребують любові.
Природою влаштовано годування дитини грудьми. Це не лише їжа та імунна система, але також і більше – це любовні стосунки. Але у сучасному світі грудне годування майже зникло. На це немає часу, потрібно працювати. Ось твоя пляшка, вона не справжня, але це нічого, все гаразд. Це призводить до великої проблеми. В Америці дуже багато покинутих дітей. Вони не на вулиці, вони забезпечені, вони ходять до приватних шкіл, у них є машини, телевізори, комп’ютери, але вони покинуті, тому що у батьків немає часу, батьки зайняті. Ці діти теж божеволіють. Наркотики, алкоголь, самогубство. Епідемія самогубств серед молоді. Юність – час насолод, але в сучасному суспільстві в 13-14 років життя не має сенсу. Воно таке порожнє, в ньому немає любові, тому вони віддають перевагу смерті замість життя.
Усі шукають любов. Чому? Тому що за природою ми маємо любити. Ми шукаємо у натовпі – де кохання, де ця особа? Цуценя в магазині дивиться на всіх, дивиться на тебе, і ти розумієш його послання: «Можна мені піти з тобою додому, ти любитимеш мене? Я тебе люблю”. Але я не дивлюсь на нього. Молоді люди фарбують волосся, проколюють шкіру, роблять татуювання, шрами. Що вони хочуть усім цим сказати – «Люби мене!». Я представляюсь як вмістилище задоволення. “Я можу тебе задовольнити”. Це гра, в яку всі грають. Ми намагаємося переконати всіх – я можу принести тобі задоволення. І дивимося, скільки він може дати мені задоволення. Все ґрунтується на хибному ототожненні. Ми бачимо тіла. Коли тіло старіє, важко знайти кохання, тож важливо знайти когось у молодості.
Ми впадаємо у відчай, мені потрібно швидко знайти когось. Тому що ми вже не являємо собою задоволення, ми представляємо проблеми.
І, припустимо, ми знаходимо людину. Думаємо, що вона досконала. Якийсь час. А коли це минає, намагаємося знайти їй заміну. Раніше люди залишалися разом незалежно ні від чого. Ти зробив свій вибір. Вони слідували Святим Писанням. Ти дав обіцянку і не можеш її порушити. Тепер це все викинули. Хто мене задовольнить більше? Шлюб більше не потрібний. Він створює лише проблеми, ти хочеш йти далі, і тобі потрібно проходити розлучення, складнощі. “Давай, просто жити разом, коли настане час – розійдемося”. Кохання стало дешевим. Воно завдає стільки болю та страждань. У світі немає нічого, що завдавало б більших страждань, ніж любовні взаємини. Якщо взяти всі серцеві захворювання, рак тощо, це і близько не стоїть біля тих страждань, які завдає “любов”.
Найбільше злочинів пов’язано з домашнім насиллям. Дім повинен бути місцем, де люди люблять одне одного. Гнів, жорстокі слова, побиття, психологічне насилля… Як це може бути там, де мають любити одне одного? Немає такої людини, на яку ми були б більше розгнівані, ніж та, яку ми “любимо”. Вона – особлива, ми припасаємо найбільше гніву саме для неї.
І у чому причина? У цьому світі немає любові. Це звучить сильно. Я впевнений, що тут є люди, які сперечатимуться: “Я люблю свою дитину!”
Але яке визначення любові? Існує два світи. Матеріальний світ є спотвореним відображенням духовного, подібно до дерева, що відбивається у озері. Все, що існує тут, існує у духовному світі. Джерелом усієї любові є Верховний Господь. У духовному світі все засноване на любові. Але коли це почуття приходить у матеріальний світ, воно набуває форми хтивості.
Яке визначення любові та хтивості? Любов – це віддавати. Ти готовий пожертвувати всім заради задоволення того, кого любиш, не думаючи отримати щось натомість. Щастя взаємин полягає в тому, щоб бачити щастя того,кого любиш. Хтивість — це брати. Що я отримаю з цього? Ви можете сказати: “Я люблю цю людину”. Але чи не хочете ви чогось натомість? “Так, хочу. Принаймні стільки ж, скільки віддаю”. Але чи не вважаємо ми, що отримуємо менше, ніж віддаємо. “Я тобі віддала все своє життя, я тебе виростила, а ти мені що?”. Я чекаю на відповідь.
Тому зустрічаються дві людини, вони хочуть отримати задоволення один від одного, і все це закінчується гнівом. Причина цього описана у великому Ведичному Святому Писанні – Бхагавад-Гіті. (2.62) “Верховний Господь Крішна каже: “Споглядаючи об’єкти, які приносять насолоду чуттям, людина розвиває прив’язаність до них, привʼязаність породжує хтивість, а хтивість породжує гнів”. Під впливом сили хтивості, ми втрачаємо контроль. “Я повинен отримати цю людину”. І ми це робимо. І все заради задоволення своєї хтивості. Але так не працює. Хтивість ніколи не задовольняється. Як каже Господь Крішна: “Хтивість породжує гнів”. У мене є дружина, дитина, рахунки… Але вона – товста, негарна. Ця людина не задовольняє мене – я гніваюсь, втрачаю розум. І ми робимо божевільні речі, говоримо те, чого б ніколи не сказали, і страждаємо. Усі матеріальні взаємини закінчуються болем. Це сценарій – вкінці буде гнів.
Але, візьмемо, наприклад, людей, які люблять одне одного все життя в рамках матеріального світу. Все одно це закінчується болем. Один із пунктів шлюбного договору говорить – “я любитиму тебе, доки смерть не розлучить нас”. Ми підписуємо це. Мої батьки прожили разом 68 років. І все одно це закінчилося розлукою та болем.
Що ж робити? Деякі вирішують так: “я більше ніколи не буду любити”. І заводять собаку. Або змію, “ой, як вона мене обіймає своїми кільцями”. Є пісня, де співається: “Скажи мені неправду. Що любиш мене сьогодні вночі. Скажи мені неправду”. Люди знають, що це брехня. Є навіть приказка “ніхто не потворний після першої години ночі”.
Ми завжди шукаємо любов. Я проїжджав повз величезне поле і на полі були два коня, вони стояли поряд, хоча було дуже багато місця, вони могли бути в різних кінцях поля, але вони стояли, поклавши голову один на одного.
Де любов? У цьому світі її немає, тут є лише ілюзія любові. Але наше бажання любити вказує на те, що любов існує. Так само як спрага води свідчить про існування води. Це істина. Любов існує. Але не в цьому світі, а в духовному світі. Але має бути одна Досконала Особа, яка дасть нам досконалу любов. У цьому світі ніхто не може нас задовольнити. Але така особа існує – це Бог. Нам дуже важко прийняти це тут. Цей світ – світ анти-Бога. Життя за життям шукаємо щастя без Бога. Існує стільки атеїстичних, безособистісних філософій. Але через такі філософії ми ніколи не знайдемо досконалу особу.
Мудра людина повинна прийняти, що Бог є особою і Він досконалий. Можливо, ми думаємо, що Бог страшний, грізний, неприємний. Але для тих, хто знає Бога, Він являє собою любов, турботу, ніжність, насолоду, м’якість. Він – Верховний у всіх відношеннях. І Він – Верховний Люблячий. Чому нас приваблюють діти? Вони такі люблячі. Навіть щеня – таке велелюбне. (А потім виростає і “гр-ррррр”). Бог – Верховний Люблячий. Ми повинні знати Бога, нам потрібно пізнати Його у Його справжній сутності. Ми шукаємо досконалу особистість – Він досконалий. Ми шукаємо вічне кохання та взаємини – Він вічний.
Я знав одну подружню пару, вони мріяли піти на пенсію, збудувати будинок і насолоджуватися життям разом. Вони його збудували. Джакузі, ціла кімната розваг, чудова природа. Коли все закінчили та переїхали, вона несподівано померла. Їй було менше 60 років. І він казав: “Так не мало бути”. Але так відбувається. Але Бог не вмирає.
Одне з найбільших занепокоєнь у взаєминах те, що нас не любитимуть. “Я кохаю його, а він буде? Він любить зараз, а раптом перестане? А раптом хтось привабить його більше?” Я відчуваю занепокоєння. І коли він перестає мене любити, я вже точно відчуваю занепокоєння. Бог любить нас вічно та безумовно. Він чекає на мене, Він любить мене. Тут немає ревнощів. “Я бачила, як ти на неї подивився”. Занепокоєння. Я боюся знайомити свого коханого з іншими. Ви можете представити Бога всім: “Це мій коханий, люби його теж, це принесе тобі щастя”. Уявіть собі, щоб дружина так говорила про чоловіка.
Бог – вмістище любові. Ми маємо ті самі якості, що й Він, лише у малих кількостях. Скільки ми можемо дати любові? У нас немає любові. Але якщо я маю зв’язок із Богом, мене переповнює любов. Це неначе я перебуваю в пустелі і маю одну краплю води. Людина просить про допомогу, я можу дати їй лише одну цю краплю. Бог – вмістище любові, навіщо йти до людини, яка має лише одну краплю?
Цей світ – пекельне місце, наші серця – жорсткі. Вони змушені бути такими. Коли ми молоді та дурні, ми віддаємо комусь своє серце, він наступає на нього, потім залишаються шрами. Але за природою наші серця дуже м’які, у них є любов. Скільки б досвідів у мене не було, у глибині серця я маю любов до Бога, і треба лише розвинути цю любов. Я можу довіряти Богу, віддати Йому своє серце, любити Його без страху, Він нічого не хоче від мене, Він наповнений. Але Він хоче, щоб я любив Його, і я несвідомо хочу любові до Бога. Я ніколи не буду щасливий і задоволений, доки не спробую любов до Бога. І я повинен мати цю любов, це моє право, я можу бути щасливим.
Задоволення, як і раніше, залишається метою, але тепер я знаю, де воно знаходиться. Я перестаю шукати в інших місцях, я не дивлюся на інших осіб, я знаю, кому віддати свою любов. Як це зробити? Розумом? Ні. Це стан серця. Потрібно змінити своє серце. Але сам я цього не можу зробити. Я маю дозволити своєму серцю змінитися, очиститися Божою любов’ю. Я повинен пустити Бога у своє життя, і завдяки спілкуванню з ним ця зміна відбудеться.
Процес бхакті-йоги – це система Бога, Його дар. Він дав нам цю систему, щоб ми змогли відчути справжню любов. Основна практика бхакті-йоги – це слухання та оспівування імен Бога. Ім’я Бога – всеочищаюче.
Коли серце очищується від хтивості і матеріальних бажань, любов до Бога розквітає. Це повна досконалість життя. Є різні рівні насолоди, але вони не повні. Риба, витягнута з води, не буде щасливою, навіть якщо їй дати всі можливі матеріальні насолоди. Поки ми не повернемося до духовного світу, наші страждання не закінчаться. Але коли ми увійдемо в духовний світ — вони зникнуть. Духовний світ прекрасний. Залишатися собою в ньому – добре. У цьому світі неможливо залишатися собою. Але коли ми маємо любов до Бога – вічність видається короткою, ми хочемо, щоб це було довше.
Що ми робитимемо з нашою любов’ю – направимо її в цей світ і зазнаватимемо невдач і страждань або віддамо її Досконалій Особі – вибір за нами. Якщо ви зробите правильний вибір, ви відчуєте реальність цих стосунків.
_____________________________________________________
Наступна публікація – 1. МЕДИТАЦІЯ ГООРАНГА