Перед тим, як почати, я завжди висловлюю свою повагу моїм духовним вчителям, наставникам, які передали нам це знання. Вся інформація, яку я представлятиму, походить із ведичних священних писань. Веди – дуже древні священні писання, які були записані п’ять тисяч років тому, але саме по собі це знання вічне. Отже, перед тим, як воно було записане, його передавали з уст в уста від одного досконалого духовного вчителя до іншого. Така лінія досконалих духовних вчителів називається “учнівська послідовність”, або “парампара”. Ми перебуваємо в парампарі, яка називається Брахма Сампрадая, і ми вважаємо, що нам дуже пощастило отримувати знання з цієї парампари. Тож це не моя думка. Я просто передаю цю древню науку.
Тема любові – це тема, на яку говорять найбільше, і яка хвилює в житті найбільше. Це також одна із складних тем, скажімо навіть, – найскладніша. Вона настільки збиває з пантелику, і навряд чи хтось взагалі розуміє любов. Ми намагатимемося розглянути цю тему дуже-дуже уважно і побачити, чого ми можемо навчитися. Щоб це зробити, нам потрібно розпочати із самого початку.
Хто любить? Любов – це обмін, який відбувається між двома особами. Ви не можете любити сам один. Це велика проблема для багатьох людей. Вони хочуть любити, але вони не мають того, кого любити. Для цього потрібні дві особи. Отже, ми маємо розуміти, хто ми. І Веди кажуть, що всі ми повинні ставити собі саме це питання – “Хто я?” Але, на жаль, ми майже ніколи не ставимо собі це питання, бо думаємо, що вже знаємо відповідь.
Безперечно, всі ми з кимось себе ототожнюємо. Ми робили це все своє життя. У нас є це в розумі, на вустах, навіть у кишені. Мається на увазі те, ким я вважаю себе, як представляюся іншим і навіть можу підтвердити це за допомогою паспорта та інших документів. Але чи справді це ми?
Придивившись, ми побачимо, що це лише сукупність ярликів. І процес присвоєння ярликів починається від народження. Кожен із присутніх зараз тут отримав при народженні один із двох ярликів: “чоловічої статі” або “жіночої статі”. І ми досі ототожнюємо себе так – “Я чоловік” або “Я жінка”. Тоді ж ми отримали ще один ярлик відповідно до нашої раси – білий, негр чи ще хтось інший. Дуже сильним може бути ототожнення за національністю: “Я росіянин”, “Я американець”. І, звісно ж, ототожнення з сім’єю: ми належимо до цієї сім’ї. Насправді це ототожнення настільки сильне, що кожен день на цій планеті одна людина вбиває іншу лише через те, що у них різні ярлики.
І це лише початок. Протягом усього нашого життя з’являються і зникають дуже багато ярликів. При народженні нас називають немовлятами, потім — дітьми. Ми йдемо до школи: тепер ми — учні. Проходить ще кілька років, і ми стаємо підлітками, і, нарешті, дорослими. Ми здобуваємо в житті якусь професію і нас знають відповідно до неї – лікар, адвокат, секретарка, медсестра… Потім ми одружуємося і негайно стаємо чоловіком чи дружиною. У нас народжується дитина – тепер ми батьки: мами, тати. Минає ще кілька років, і ми – бабусі, дідусі. Так ми бачимо себе: “Це я. Ось хто я”. І це триває і триває доти, доки ми нарешті не отримуємо останній ярлик – небіжчик.
Але, придивившись, побачимо, що все це пов’язане лише з нашим матеріальним тілом. Це правда: тіло чоловічої статі чи жіночої, чорне чи біле, молоде чи старе. Тіло таке, яке є. Це правда. Питання таке – чи це ми? Щодня ми здійснюємо паломництво до дзеркала, щоб подивитися, як ми виглядаємо. Іноді ми трохи засмучуємося, але завжди повертаємося наступного дня: “От халепа,може там щось покращилося?!” Але чи справді ми бачимо себе? Отже, питання таке: “Це матеріальне тіло – я?”
Якщо ми хочемо отримати найавторитетнішу відповідь, то маємо звернутися до священних писань світу, і там ми дізнаємося: ні, ми не матеріальне тіло. Але це світ сучасний. Дуже рідко хтось звертається до священних писань, щоб дізнатися істину життя. Однак те, що ми охоче приймаємо – це висновки вчених. Нам подобаються вчені, бо вони все доводять.
Унікально, але в даному випадку вчені лабораторно довели, що ми не є матеріальним тілом. Вони встановили, що в людському тілі немає жодної клітини, яка жила б довше, ніж п’ять років. У деяких клітин дуже коротке життя. Клітини внутрішньої стінки шлунка живуть п’ять днів. Клітини шкіри – місяць. Клітини печінки – шість тижнів. І так далі. Але за п’ять років змінюється все. Отже, якщо я подивлюся на свою фотографію, зроблену десять років тому, то очі на цій фотографії – це не ті ж самі очі, якими я дивлюся на цю фотографію зараз. Це не ті самі очі.
Відповідно до цієї наукової формули, якщо мені тридцять п’ять років, я мав сім тіл. Але, звичайно ж, кожен розуміє, що він – не сім різних особистостей. Усі знають: Я – це, як і раніше, я. Отже, матеріальне тіло – це змінний фактор, ми – постійний фактор, і ми не є цими матеріальними тілами.
І з цього моменту багато людей починає займатися медитацією чи інтроспекцією. Вони починають дивитися вглиб себе, щоб дізнатися, хто ж вони насправді. І коли ми звертаємось углиб себе, то що ми виявляємо? Емоції, бажання, почуття, волю. Це дуже реально. І легко дійти висновку: “Ось хто я насправді”. Але ми повинні звірити це зі священними писаннями, особливо з ведичними священними писаннями, тому що вони дуже деталізовані в цьому питанні.
І якщо ми це робимо, то виявляємо, що ми робимо ще одну помилку. Це також не ми. Насправді це ще одне матеріальне тіло. Воно називається тонке ментальне тіло. Іноді його називають астральним тілом. Я впевнений, що дехто із вас чув про астральне тіло. Отже, насправді ми маємо два тіла: фізичне тіло і ментальне тіло. Це як два шари одягу: верхній одяг та спідній одяг. Але питання залишається питанням: “Хто ж я?”
Отже, ми ще раз звертаємося до Вед і там виявляємо, що ми належимо до іншої категорії енергії. Все є енергією. Наше тіло – це матеріальна енергія, але ми дізнаємося, що ми – це духовна енергія. І далі ми дізнаємося, що ми – крихітна іскорка духовної енергії.
Ми дізнаємося, що матеріальна енергія є тимчасовою. Це легко можна побачити. Усі ми дуже добре знаємо, що це тіло тимчасове. Знаємо настільки добре, що навіть не хочемо про це говорити: “Агов, ось про це говорити не треба!” Але навіть постійніші речі, як ця будівля. Прийдіть сюди через тисячу років: “Чорт, а де ж була ця лекція?” Тимчасові. Однак ми дізнаємося, що дух – вічний. Вічний означає, що немає початку і немає кінця. Тож ми вічні.
Також ми дізнаємось, що матеріальна енергія – нежива. І це знову ж таки легко побачити: цей стілець, цей мікрофон – у них немає життя. Але ми дізнаємося, що дух і є саме життя. Немає такого поняття, як жива матерія. І немає такого поняття, як мертвий дух. Ми – життєва сила у тілі. Доки ми присутні в тілі, тіло називають живим, хоча насправді це неправда. Тіло мертве. Ми — життя. Це стає очевидним у момент смерті. В момент смерті ми залишаємо тіло. І в цей момент тіло виявляє свою справжню природу. Воно не може навіть сидіти на стільці, падає на підлогу. Тож ми — життєва сила в тілі.
Таким чином, насправді ми є духовною душею. “Духовна” означає, що ми духовні за своєю суттю. “Душа” означає – вічна духовна іскорка, якою ми є. Ми ніколи не стаємо кимось іншим, ми ніколи не припиняємо існування. І для деяких людей це дуже гнітюча новина: “Що? Я завжди буду собою? Хай тобі грець, я думав, що це незабаром закінчиться”. Вибачте, це ніколи не закінчується. Однак, коли ми дізнаємося істину в житті, ця новина стає дуже прекрасною. Тож іще раз: ми – це духовна душа.
І далі ми дізнаємося, що ми є невід’ємною частинкою Верховної Душі. Є Верховна Душа, від якої ми всі походимо. Ми відомі як атма, а Верховна Душа — це Параматма.
І, розуміючи це, тепер ми можемо почати обговорювати тему любові.