Є чудова історія в одному з ведичних священних писань, Чайтан’я-Чарітамріті.
Бачите, у ведичній системі було звичайною практикою: якщо потрібно зробити якусь заяву, оголошення, яке дуже важливе, замість того, щоб підписувати офіційні договори, завірені нотаріусами та адвокатами і так далі, як ми це робимо сьогодні, вони складали обітницю перед Божествами. Це була скріплююча подія – те, що скріплювало, як печатка скріплює угоду.
Колись жив один старий брахман. У ведичній системі брахмани – це клас священиків. Цей старий брахман вирішив піти в паломництво по всіх святих місцях, і його супроводжував молодий брахман. Молодий брахман взяв на себе турботу про літнього брахмана, щоб, наскільки можливо, полегшити йому цю важку подорож.
Ми повинні пам’ятати, що в ті часи люди мандрували пішки. Вони не пересувалися машинами і не літали літаками, навіть не їздили на конях – вони ходили пішки. Отже, ви можете уявити, наскільки це було важко.
І вони вирушили у паломництво. Протягом усього шляху молодий брахман дуже добре дбав про старого брахмана. Нарешті вони досягли кінцевого пункту своєї подорожі. Це був Вріндаван – найсвятіше місце на цій планеті. Вріндаван – це місце, де з’явився Господь Крішна на цій планеті 5000 років тому.
Вони прибули до Вріндавана і відвідали там різні святі місця, і старий брахман був такий задоволений молодим брахманом, що сказав йому: “Я віддам тобі свою дочку за дружину, коли ми повернемося додому”.
Старий брахман був із дуже знатної родини, а молодий брахман був із дуже бідної родини. І молодий брахман знав, що нічого не вийде, тому що: “Я з бідної родини. Немає такої можливості, щоб члени сім’ї цього брахмана дозволили його дочці стати моєю дружиною”.
Він сказав про це старому брахманові. Старий брахман сказав: “Ні, ні, ні. Я голова сім’ї. Я ухвалюю рішення”. І молодий брахман сказав: “Добре, але я хотів би, щоб ти оголосив про це перед Божеством”. І старий брахман погодився. Вони прийшли до Божества Гопали, і старий брахман зробив цю заяву. Потім вони повернулися назад у село. Знову ж таки, пам’ятайте, що це була довга подорож.
Коли вони повернулися до села, старий брахман нічого не говорив про те, щоб віддати свою дочку за дружину молодому брахману. І молодий брахман знав, що це недобре. Не тому, що він думав: “Агов, де моя дружина? Де моя дружина?”, а тому, що він знав, що старий брахман поклявся перед Божеством і це не щось дешеве. Для нього буде дуже погано з духовного погляду, якщо він не виконає цієї обіцянки.
Тож він подався до старого брахмана і спитав його про це. І старий брахман сказав: “Так, ти маєш рацію”. Він сказав членам своєї сім’ї про майбутнє весілля. Але його старший син був абсолютно з цим не згоден – без варіантів: “Моя сестра, твоя дочка, ніколи не буде дружиною цього бідного брахмана”.
Виникла велика проблема. Старий брахман пішов до молодого брахмана і сказав: “Знаєш, у мене тут проблема”. Його син був настільки рішучим у тому, щоб не допустити майбутньої події, що сказав: “Якщо ти це зробиш, то я вчиню самогубство”. Старий брахман запитав у сина: “Ну а що ж мені робити?”» А син відповів: “Не турбуйся, я про все подбаю. Ти просто скажи, що не пам’ятаєш, просто не пам’ятаєш цього”.
Коли все це відбувалося, молодий брахман скликав на зібрання всіх мешканців села і сказав: “Коли ми були в паломництві, старий брахман пообіцяв мені це, а тепер не виконує обіцянку”. І тоді люди почали дивитись на старого брахмана, а старий брахман почав казати: “Я не пам’ятаю”. А його син став перед усіма присутніми і почав говорити: “Цей молодий брахман насправді використовує мого батька, він навіть не піклувався про нього добре. Він його провокує”. Почав стверджувати так.
І молодий брахман сказав: “Почекайте-но”. Він сказав мешканцям села: “Ця обіцянка була дана перед Божеством Гопали, і Божество Гопали підтвердить, що це правда. Якщо я приведу сюди Божество, і Воно підтвердить, що це правда, то чи приймете ви, що це правда?” І всі сказали: “Так, звичайно”.
Старий брахман почував себе дуже погано. Він турбувався: “Що ж мені робити?” А син сказав: “Та не хвилюйся. Неможливо, щоб Божество потрапило сюди. Тому тобі нема про що хвилюватись”.
Молодий брахман знову пройшов весь шлях до Вріндавана. Він йшов тижні, тижні та тижні. Він прийшов до Божества Гопали і розповів Божеству про те, що сталося:
– Я хочу, щоб Ти пішов зі мною до мого села, щоб усе вирішилося, і щоб усі дізналися, що це правда.
– Я ж Божество. Як Я піду до села?
– Якщо Ти можеш говорити, то Ти можеш і ходити.
– Добре. Але, ти повинен мені обіцяти, що щодня готуватимеш для Мене кілограм рису і пропонуватимеш Мені, і що ти ніколи не будеш озиратися на Мене. Я слідуватиму за тобою, але ти не повинен озиратися. А якщо ти озирнешся, де б це не трапилося, Я більше не зрушу з місця.
– Добре. Але як я дізнаюся, що Ти йдеш за мною, якщо я не озиратимуся?
– Ти чутимеш дзенькіт Моїх ножних дзвіночків.
У Божеств зазвичай на ногах вішають такі браслети з дзвіночками – це нормально, звичайна справа у ведичній традиції, особливо у жінок та у Божеств.
Вони рушили у дорогу. І щодня молодий брахман чув дзенькіт дзвіночків. Він готував кілограм рису і залишав його як підношення Божеству.
Нарешті вони підійшли до села, вони були вже дуже близько до нього. І раптом молодий брахман перестав чути звук дзвіночків, він більше їх не чув. Він озирнувся і там стояло Божество. І тоді він побіг за жителями села і сказав, що Божество прийшло. І всі мешканці села були дуже здивовані. Всі вони побігли подивитись і побачили там це величне Божество Гопали, яке прийшло до них у село із самого Вріндавана на прохання цього молодого брахмана.
І старий брахман також вийшов. Насправді він був дуже радий побачити це Божество. І, звичайно, він сказав: “Так, насправді я давав цю клятву”. А заздрісному братові вже не було чого сказати. І ця молода дочка старого брахмана, дуже вродлива, належним чином вийшла за молодого брахмана, і всі були щасливі.
І це Божество досі перебуває в Індії. Воно знаходиться в храмі поряд з Джаганнатха-Пурі і називається Сакші-Гопала – Божество-свідок.
Тож це реальність. У західному світі за нашого невеликого розуміння ми все це назвемо казкою. Але я можу запевнити, що це не казка. Ось чому, коли люди дають обітниці перед Божеством, це дуже серйозно.