Усі шукають свою половинку. Я так часто це чую тепер, коли ми маємо доступ до всього цього “космічного” знання. Половинку – це означає, що якась людина десь призначена саме для вас, а ви призначені саме для неї. Доки ви його не знайдете, ви ніколи не будете щасливі. І всі шукають цю половинку.
І, знову ж таки, частково це правда, але не так, як це видається. Це ще одна істина, яку не розуміють. Навіть якщо ми знайдемо цю половинку, скажімо, ми її знайшли: “Я знайшов його/її”. І обидві сторони згодні: “Я знайшов тебе, а ти знайшла мене! Класно. Дякую Тобі, Господи”. Тіло, в якому ви перебуваєте, є тимчасовим. Воно помре, і за кілька років вам доведеться залишити свою половинку. Як то кажуть: “Поки смерть не розлучить нас”. І тепер пошук починається наново: “А де він? Може, тепер я його (або її) зможу знайти?” Ви гадки не маєте, куди пішла ця особа. Ви не знаєте, де ви знаходитесь. Це не працює.
Знову ж таки, вам потрібно знати істину, тому що це єдине рішення. І істина в тому, що існує наша справжня вічна половинка – істинний вічний Коханий, і у Нього дуже багато імен. Зазвичай Його називають Богом. Слово, яке дедалі більше наводить страх, люди тікають від цього слова. Знову ж таки, через ілюзію. У нас немає жодного уявлення про те, що ми робимо зі своїм життям. Ми думаємо, якщо підемо якнайдалі від Всевишнього, тим більше будемо щасливі. Чим далі я відійду, тим більше буду щасливий, тим більше я буду вільний. І у нас дуже добре виходить: суспільство і світ загалом відходять усе далі і далі.
І в міру цього все зменшуються та зменшуються якісь ознаки щастя. Істина в тому, що Верховний Господь є істинним, відначальним і вічним Коханим для кожної душі. Завжди так було і завжди буде. Все, що я можу уявити собі, що я хочу в іншій особі: кожна якість, кожна приваблива риса, кожне джерело щастя та задоволення, які можуть прийти з любові, є у Верховному Господі. І набагато більше від цього. Набагато, набагато більше. Більше, ніж ми в стані собі уявити.
У цьому світі знайти цю особу – завжди джерело занепокоєння. Потім настають переживання: “А чи сподобаюся я їй/йому?” А потім це трапляється: “Добре, я йому сподобалася/я їй сподобався”. І ми сходимося разом. Можливо, це чудово, а потім завжди є тривоги: “А скільки це триватиме? Раптом з’явиться якась інша спокуслива жінка, і він піде?” Занепокоєння. Ми завжди хвилюємось: “Що він думає? Про кого?”, “Я бачила, як ти на неї дивився”, “Я бачив це у твоїх очах”. В ревнощах та заздрості немає щастя – це лише нещастя, страждання, перживання. Потім ми справді розлучаємося. Можливо, через те, що він так і зробив, пішов до когось іншого. Або, можливо, через те, що час настав: ми постаріли разом. Жили разом, але прийшла смерть. Цьому судилося закінчитися, у цьому не може бути постійного майбутнього.
Однак, коли ми говоримо про Всевишнього, то це вічне постійне майбутнє. І не стоїть питання про те, чи сподобаюся я Йому? Чи любитиме Він мене? Він уже любить. Все, що Він чекає, коли я прийму це. Чи я буду задоволений? Це буде вище за всі очікування. Чи буду я самотнім? Більше ніколи. І чи зможу я залишатися в цьому стані при тому, що моє задоволення завжди тільки збільшуватиметься? Так, це гарантовано. І це те, що шукає кожна людина. Тому що ми втратили це. Ми намагаємося знайти це знову, але, перебуваючи у невігластві, ми не знаємо, чого шукаємо. І Веди говорять нам цю істину. Вони знову і знову просвітлюють нас, навчають цього абсолютного знання і спрямовують нас до того, щоб ми оживили ці стосунки. Вони вже є у кожного. Не так, що в когось вони є, а в кого їх немає. Це означало б, що Бог вибірковий, Він дав це одному і не дав іншому, але ні, це не любов – це вибіркова любов, це матеріальний світ такий.