Дякую вам за те, що ви прийшли. У нас сьогодні цікава тема, яка всім нам зрозуміла: тривога. Ви знаходитесь тут, тому що, очевидно, у вас був якийсь невеликий інтерес дізнатися, як вирішити цю, скажімо так, проблему життя. Насправді ця проблема стосується всіх більшою чи меншою мірою. І ми сьогодні розглянемо всю ідею: що насправді є причиною нашого занепокоєння. Але також не тільки є причиною, а й яке рішення. Насправді це дуже глибока тема, сподіваємось, що ви отримаєте якісь світлі думки. Перед тим, як почати, я завжди висловлюю повагу своїм духовним вчителям.
Вся інформація, яку я сьогодні представляю, походить із ведичних писань. Веди – дуже давнє писання. Вони були записані 5000 років тому. Але саме по собі це знання вічне. До того, як було воно було записане, воно передавалася усно від одного досконалого духовного вчителя іншому. Такий ланцюг досконалих вчителів називається “ланцюг учнівської послідовності”, або “парампара”. І ми перебуваємо в парампарі, яка називається Брахма Сампрадая. Ми вважаємо, що нам дуже пощастило, оскільки ми отримуємо знання з такої послідовності. Тож це не моя думка, я просто передаю цю вічну науку.
Занепокоєння – це велика проблема у нашому житті. Ми всі відчували це певною мірою. Воно описується як стан тривоги, нервозності, неспокою, можливо страху, побоювань, чогось такого, чого ми не хотіли, щоб трапилось, щось неприємне. І, зазвичай, воно походить з того, що ми передчуваємо якусь подію, результати якої будуть дуже неприємні. Це не буде приємним, не буде веселим, можливо, щось погане. Так що ми постійно тривожимося. У деяких людей взагалі трапляються важкі випадки, коли у них просто бувають напади від тривоги. Вони навіть рухатися не можуть, вони просто паралізовані своєю тривогою. Деякі люди залишаються у себе в кімнаті – не хочуть виходити з кімнати роками через глибоку тривогу. І це недобре, це робить наше життя дуже важким.
Щоб зрозуміти цю тему, нам потрібно глибоко розглянути питання того, хто ми. І це можливо лише через абсолютне ведичне знання. Насправді, Веди кажуть, що ми всі повинні собі ставити запитання: “Хто я?” Але, на жаль, ми майже ніколи цього не робимо. Тому що ми вважаємо, що ми вже знаємо, хто ми. І, звичайно, у нас є бачення, з ким ми ототожнюємо себе, у нас є це все життя: у нашому розумі, на вустах і навіть у кишенях. Мається на увазі те, як я думаю про те, хто я, як я говорю іншим про те, хто я, і як я можу навіть довести це за допомогою паспорта та інших документів. Ми це приймаємо, і всі інші. Але чи справді це ми?
Якщо ми уважніше розглянемо це, то побачимо, що це ніщо інше, як сукупність ярликів. І процес присвоєння ярликів починається від народження. Всі ми, хто зараз знаходиться тут, при народженні отримали один з двох ярликів: чоловічої статі або жіночої. І ми досі ототожнюємо себе таким чином: “Я чоловік” або “Я жінка”. У той же час ми отримали інший ярлик відповідно до нашої раси. Наше ототожнення за національністю може бути дуже сильним. Ототожнення з сім’єю: ми належимо цій сім’ї. Насправді це ототожнення настільки сильне, що кожен день на планеті одна людина вбиває іншу лише через те, що у них різні ярлики. І це лише початок.