Протягом усього нашого життя приходить і йде безліч ярликів. Знову ж таки: при народженні нас називають “немовлям”, потім – “діти”, ми йдемо до школи, і тепер ми “учні”. Проходить кілька років – тепер ми “підлітки”. Зрештою – “дорослі”. Ми здобуваємо якусь професію в житті і тепер відомі відповідно до неї: лікар, адвокат, секретарка, медсестра. Потім ми одружуємося і негайно стаємо “чоловіком”, “дружиною”. У нас з’являється дитина – тепер ми батьки: мати, тато. Минає ще кілька років: дідусь, бабуся. І це те, як ми бачимо себе: “Це я. Ось хто я”. І це продовжується і продовжується доти, доки ми, нарешті, не отримуємо останній ярлик – “небіжчик”.
Але якщо ми подивимося на це уважніше, то побачимо, що все це пов’язане з нашим матеріальним тілом. Так, це вірно: наше тіло чоловічої статі чи жіночої, чорне чи біле, молоде чи старе. Яким би тіло не було, воно таке, це так. Але питання у тому: “Чи це ми?” Щодня ми здійснюємо паломництво до дзеркала, щоб подивитися, як ми виглядаємо. Іноді “ми” трохи засмучені, але завжди повертаємося наступного дня: “Можливо, там щось покращилося?” Зазвичай ні, але ми сподіваємось. Тож питання таке: чи справді ми бачимо себе? Це матеріальне тіло – я? Якщо ми хочемо отримати найбільш авторитетну відповідь, нам потрібно звернутися до істиних священних писань світу. І там ми дізнаємося: “Ні, ми не матеріальне тіло”. Але це сучасний світ. Дуже рідко, щоб хтось звертався до писань, щоб дізнатися істину в житті.
Однак ми широко приймаємо висновки вчених. Вчені нам подобаються, бо вони все доводять. І, дивно, але в даному випадку вчені довели у своїх лабораторіях, що ми не є матеріальним тілом. Вони встановили, що в тілі людини немає клітини, яка жила б довше, ніж п’ять років. І в деяких клітин взагалі дуже коротке життя. Клітини, що становлять внутрішню стінку шлунка, живуть п’ять днів, клітини шкіри – місяць, клітини печінки – шість тижнів тощо. За п’ять років змінюється все. Якщо я подивлюся на свою фотографію, зроблену десять років тому, очі, які сфотографовані на фотографії, це не ті очі, якими я дивлюся на цю фотографію. Це не ті самі очі. Відповідно до цієї наукової формули, якщо мені 35 років, у мене було сім тіл, проте ми всі знаємо, що ми не сім різних людей. Кожен знає, що я, як і раніше, я. Тож змінний фактор – це матеріальне тіло. Постійний чинник ми самі. Так, ми не є наші матеріальні тіла.
І в цей момент деякі люди починають звертатися всередину, щоб дізнатися, хто вони насправді. Починають займатися інтроспекцією, медитацією. І коли ми це робимо, що виявляємо? Емоції, бажання, почуття, волю – це дуже реально. І легко дійти висновку: ось хто я насправді. Але ми маємо звірити це з писаннями. Особливо з ведичними писаннями, бо вони дуже докладні у цьому питанні. І коли ми це робимо, ми виявляємо, що ми робимо ще одну помилку – це так само не ми. Насправді, це ще одне матеріальне тіло – воно називається “тонке ментальне тіло”. Іноді його називають астральним тілом. Я впевнений, що хтось із вас чув про астральне тіло. Насправді, у нас є два тіла: фізичне тіло та ментальне тіло. Як два шари одягу: у нас є верхній одяг та нижній одяг. Питання залишається питанням: “А хто ж я?”
І знову ми звертаємося до Вед. Там ми дізнаємося, що ми належимо до іншої категорії енергії. Все – енергія. Наше тіло – це матеріальна енергія. Однак ми дізнаємося, що ми — це духовна енергія. Далі ми дізнаємося про те, що ми є найдрібнішою іскоркою духовної енергії. Ми дізнаємося про те, що матеріальна енергія є тимчасовою, це легко можна побачити. Ми так добре знаємо, наскільки тимчасові наші тіла. Настільки, що ми навіть не хочемо про це говорити: “Не говори про це”. Але навіть щось більш постійне як ця будівля – поверніться сюди через 1000 років: «А де ж була ця лекція?» – минуще.
Однак ми дізнаємося, що дух вічний. “Вічний” означає “немає початку і немає кінця”. Тож ми вічні. Також ми дізнаємося, що матеріальна енергія нежива, і це так само легко можна побачити: цей стіл, цей мікрофон – у них немає життя. Але ми дізнаємося, що дух і є саме життя. Немає такого поняття як “жива матерія” і немає такого поняття як “мертвий дух”. Ми життєва сила у тілі. Доки ми присутні в тілі, тіло називають живим. Насправді, це не так. Тіло мертве, ми — життя. І це стає дуже очевидним у момент смерті. У момент смерті ми залишаємо тіло, і в цей момент тіло виявляє свою справжню природу: воно не може навіть сидіти на стільці – падає на підлогу.
Так, ми — життєва сила у тілі. Тому те, хто ми насправді – це духовна душа. Духовна означає, що ми духовні за своєю суттю. “Душа” означає “індивідуальна найдрібніша іскорка”, якою ми є. Ми ніколи не стаємо кимось іншим, і ми ніколи не перестаємо існувати. Для деяких людей це дуже гнітюча новина: “Що? Я завжди буду собою? Я думав, що це скоро закінчиться”. Вибачте, це ніколи не закінчується. Але коли ми дізнаємося істину у житті, ця новина стає дуже прекрасною. Отже, ще раз: “Ми духовна душа”.
Далі ми дізнаємося, що ми є невід’ємною частинкою Верховної Душі. Існує Верховна Душа, від якої ми всі походимо. Ми називаємось “атма”, а Верховна Душа – це “Параматма”. Ми повинні розуміти це перед тим, як хочемо зрозуміти життя насправді. Немає більшої загадки, ніж життя. Навіть вчені намагаються з’ясувати, що це. Ми знаємо, що воно існує, але що це насправді, звідки це з’явилося? Нам завжди доводиться мати з цим справу, ми не знаємо, що нам робити зі своїм життям, стільки всього довкола життя. І через те, що це матеріальний світ, і його природа дуже непостійна, ми завжди у тривозі: “Що станеться?” Ви читаєте новини, і вони одразу змушують вас тривожитися: “О, що буде далі?”