Веди – це записані слова Бога. Це не просто якісь книги, які написав якийсь чоловік. Це послання Бога до нас.
Понад 5000 років тому це знання не було записано. Тому що цього не потрібно. Люди були більш просунуті у їхніх розумових здібностях. Вони могли пам’ятати, і тому їм не потрібно було це записувати. Вони чули один раз, і це вже було з ними. Вони чули послання та запам’ятовували його. Але 5000 років тому почалася ця епоха забудькуватості. Вона називається Калі-юга. Це вік короткої пам’яті, крім решти… Вік хаосу, розбрату, збентежень, проблем, слабкості тощо. Але зараз ми говоримо про пам’ять. Тож коли почалася Калі-юга, пам’ять у людей ставала все коротшою і коротшою. І Верховний Господь, звісно, знаючи все, розумів, що тепер усної передачі істини буде недостатньо. Це потрібно записати. І в цей час Він інкарнірував як Шріла В’ясадєв і записав це знання. І те, що Він записав, та інші після Нього стало відомо, як ведичні священні писання. Тому ми маємо доступ до цього ведичного бачення. Ми можемо дізнатися, яке справжнє бачення життя, а не спотворене, засноване на невігластві.
Так що в цьому процесі бхакті-йоги ми вивчаємо, вивчаємо це знання. Так, щоб у нас теж могло бути це розуміння та це бачення. Розумієте, немає нічого хорошого у тому, щоб перебувати у невігластві. І загалом люди знають про це. Ось чому у кожній країні є школи, освітні заклади. Я щойно бачив інформацію (на мою думку, це було про Китай), там говорилося, яку відстань треба долати дітям щодня, щоб потрапити до школи. На мою думку, це було навіть світове дослідження, не тільки в Китаї, – «Десять найважчих шляхів до школи». У когось діти мали йти три години в один бік через якісь річки, гори, через хуртовини. Три години на один бік, три години на інший. Або йти по дуже вузькому підвісному містку через глибоку ущелину і сподіватися, що місток не впаде. І так далі. Суть у тому, що вони знали, що їм треба йти та отримувати знання. Отже, вони готові були це робити.
Але, на жаль, усі ці зусилля забезпечують їх лише матеріальним знанням. Тож у них є матеріальне знання, але немає духовного. По суті, вони, як і раніше, залишаються у невігластві щодо духовного життя, щодо того, хто вони, або того, як бачити світ. Тому можна побачити, що це дуже цінна інформація.
Нам усім потрібно жити своє життя. У нас немає вибору. «Мені не подобається моє життя! Я хочу, щоб воно скінчилося». Але ти не можеш закінчити його, йому немає кінця. Ми не маємо вибору – нам потрібно прожити його. Ви не можете себе вбити. Ви можете вбити своє тіло, але ви залишитеся собою, а саме життям. Тож вибору немає. Але є вибір того, чому я присвячую своє життя. Чи присвячу я його тому, щоб отримати істинне знання, істину, чи я буду, як в основному всі у світі, без цього. І робитиму одну помилку за іншою в цьому житті і в наступному житті, і в наступному за ним житті і так далі, до нескінченної кількості життів, доки я не вивчу істину. Це індивідуальний вибір. Тож ми завжди намагаємося наголосити на важливості цього знання. І дуже радимо людям, щоби вони це прийняли.
Пам’ятаю, один раз я їхав штатом Теннесі в Америці, автомагістраллю. І там були великі вивіски приблизно кожні 20 км. І на одній із них було написано: «Немає освіти – немає майбутнього». Я розумів, що вони хочуть сказати: діти, не втікайте зі шкіл, ходіть до школи, здобуйте хорошу освіту. Якщо ви його не отримаєте, у вас не буде хорошого майбутнього: у вас не буде хорошої роботи, у вас не буде ніяких здібностей, вам не буде чим зайнятися, ви не зможете нічого робити. Я розумів, що вони хочуть сказати цими вивісками.
Ведичний погляд на це, по суті, такий самий, але все-таки трохи відрізняється. Єдине, що в одному цей знак був неправий: немає освіти – немає майбутнього. Так не може бути. Тому що у нас у всіх є вічне майбутнє. Майбутнє буде. Але яке воно буде? Це невідомо. Ведичний погляд був би таким: немає духовної освіти – немає будь-якого цінного майбутнього. Майбутнього, яке являло собою якусь цінність. Отже, концепція однакова. Просто різне розуміння того, що таке справжня освіта.