Я пам’ятаю одного разу мій учитель наводив приклад про людину, яка купила землю на вершині пагорба. Це була дуже багата людина. І всі знизу могли бачити верхівку цього пагорба. І він збудував там такий незвичайний будинок. І він витратив купу грошей для того, щоб дістати всілякі матеріали з усього світу для будівництва цього будинку. І будинок був дуже великий, а це була лише одна людина. І одного разу до нього заліз нагору старенький сусід і сказав: «Слухай, ти витратив стільки років і стільки сил для того, щоб збудувати такий будинок, і ти всього одна, одна людина. Що ти збираєшся з ним робити, коли закінчиш його? Що ти будеш з ним робити? А людина сказала: “Я спалю його”. Той подумав: Ти точно божевільний.
Але це те, що ми робимо. Це наш дім. Ми витрачаємо стільки часу, енергії, будуючи цей будинок. Ми дістаємо різні речі з різних місць для того, щоб звести цей будинок. А потім, що з ним відбувається в кінці? Він просто спалює. І тому він думав: «Цей хлопець божевільний». Тобто ми божевільні таким чином. Ми спалюємо це – і що? У нас це згоряє – і що? Однак якщо ми маємо це знання про самореалізацію, ми знаємо, що нам робити з цим будинком. Тоді ми використовуємо цей будинок для благополуччя.
Частина нашого будинку – наші вуха, ми використовуємо ці вуха, щоб слухати істину. У нас є мозок. І це знання проходить у наш мозок і далі в наш розум і розміщується у нашій свідомості, у нашій пам’яті. Ми стаємо мудрими. І ми вже знаємо, що робити з нашими очима, носом, язиком. Є приказка: «Будь-хто може виглядати, як мудрець, допоки не відкриє рота». Тоді ти знаєш, що хлопець зовсім не мудрець.
Людина, яка має знання, говоритиме мудрість. Він знає, що робити з язиком. Він знає, що говорити, він знає, що слухати. Що робити зі своїми руками, ногами, зі своєю енергією. Що робити з емоціями, з почуттями, любов’ю. У нас у всіх це все є. У нас є вуха, і розум, і рот, емоції, любов – у нас у всіх є це. Але ми не знаємо, що робити із цим. Тож ми створюємо великий бардак.
Але коли ми маємо мудрість, ми знаємо, що з цим робити. І тоді ми створюємо не бардак, а чудову ситуацію для себе та інших. Ніколи не зменшуйте цінність істини. Ми знаходимося в такій ілюзії: я тіло, я розум, цей світ – мій дім, я зможу бути тут щасливим і так далі, моє щастя в тому, скільком людям я подобаюся. Це все ілюзія, це все таке не справжнє, ми такі не справжні. Ми «підробка», і це недобре, ми маємо бути справжніми. Люди говорять:
– Будь справжнім!
– Так, я справжній. Я насправді я.
– Але ж ти не знаєш, хто ти!
– Я хочу бути собою.
– Але ж ти не знаєш, хто ти!
Коли ви дізнаєтесь хто ви, тоді ви можете бути справжнім. Люди кажуть: «Люби мене за те, хто я є». А хто ти? Що це? Твій характер чи твої звички? Твій гнів? Твоє розчарування? «Люби мене за мій гнів». Ні: люби мене за те, хто я є, люби мене як духовну душу, і я любитиму тебе, як духовну душу, тоді ми дійсно можемо любити один одного такими, якими ми є. Це життя.
Однак це йде разом із самореалізацією, це йде разом із свідомістю, у нас має це бути, це не падає саме собою з неба, це йде від чистих посередників, які передають істину. Наша справа не намагатись вигадувати все – все вже відомо. Нам не потрібно нічого обчислювати, нам потрібно просто отримати знання, яке є і яке доступно. Застосувати його у своєму житті, жити відповідно до цієї істини. І тоді все вирішиться само собою. Таке рішення.