Бачите, ми самі добровільно стали незалежними, ми вибрали це таким чином: мені не потрібно мати цей захист, мені не потрібно мати цей зв’язок із Господом – я з усім впораюся сам. Так що давайте скажемо таким чином, що я дуже вразливий, я знову стаю жертвою, знову і знову. Свого тіла, розуму, зовнішніх посередників і я нещасливий. Життя не таке, як воно має бути, і я знаю це.
Ви думаєте, що у вас зараз стрес, але дочекайтеся смерті – ось коли приходить великий стрес. Ви думаєте: “О Боже!”, тому що нікуди тікати. Пляшка горілки не допоможе. Будь-яка речовина, чи це наркотик на вулиці, чи ліки в лабораторії – теж не допоможе. А члени сім’ї стоять із розкритими руками, ось так: “Допоможіть, допоможіть”, – розводять руками. А що ми можемо зробити? Ми хотіли б допомогти, але наші друзі, наше становище, наші гроші – у цей момент все це стає абсолютно марним, воно не може допомогти нам. І це великий стрес – це “Стрес+”. За типом є “Айфон”, а потім є “Айфон +”. І це “Стрес +” (для того, щоб навести приклад, скрізь потрібно використовувати стільникові телефони, тоді всі розуміють, про що йдеться, і почуваються комфортно як удома).
Тож в реальності яким є рішення? Є лише одне рішення. Якщо ми бігатимемо туди-сюди в пошуках інших рішень, ми ніколи не знайдемо справжнього рішення. Ось що нам одного разу потрібно визнати, якщо ми хочемо вирішити проблему. Якщо кожного разу, коли мені потрібна допомога, я бігаю туди-сюди – я уникаю справжньої допомоги і марную свій час. А справжня допомога полягає у взаєминах із Господом. Я часто чую від людей: “Ой, я люблю Бога. Так-так, я люблю Його”. А ти подивишся на їхнє життя, і воно взагалі ніяк не пов’язане з Богом. І, насправді, так і є: “Так, я люблю Бога, але це взагалі ніяк не пов’язане з моїм життям” – це просто гарні слова і все.
Звичайно, деякі люди намагаються робити щось більш правильно, ніж інші, але в момент смерті стане дуже очевидним, чи є у нас взаємини з Ним чи ні. Це те, коли насправді буде зрозуміло. І в чому тут різниця? Якщо у мене немає взаємин, я буду в занепокоєнні, у стресі, у страху, у паніці. Розумієте? Ось що буде, бо це найстрашніший момент нашого життя. Це те, насправді, до чого все зводиться: що я робив, що я не робив. У цей момент все буде ясно. Так що якщо я не робив того, що я мав робити з людською формою, я просто йшов за суспільством, вів “звичайне життя”: просто робив те, що ми робимо, з ким ми живемо, які книжки читаємо і куди ходимо і так далі. І тоді ви можете зрозуміти, що це ніяк не допомогло мені, і ви будете в страху, і це буде стрес +.
Однак якщо ви робили те, що вам передбачається робити… Тому що це те, для чого призначена людська форма життя, – духовна самосвідомість. Ось справжня мета людського життя. І протягом усього часу, поки ви знаходитесь в цьому тілі, ви готувалися до цього моменту, ви не заперечували його: “Ой, зі мною цього ніколи не станеться”. Це те, як ми дуаємо. “Всі вмирають, окрім мене. Ну так, це колись буде, але не скоро ще”. Навіть ті, кому 95 років, будуть говорити: “Ну так, але ж не сьогодні. Може завтра. Може, після обіду, але обід я все одно збираюся з’їсти”. Деякі люди знаходять великий комфорт у запереченні, однак у цей момент це не спрацює.
Однак якщо я робив те, що я мав робити, — я готовий. Я знаю всю ситуацію, немає нічого несподіваного. І я розвинув ці взаємини, можливо, недосконало. Можливо, частково, але в “Бхагавад-гіті” говориться, що: “Навіть невелике просування цим шляхом – невелике, не закінчення всього шляху, тільки невелике просування ним – рятує людину від найбільших страхів”. Якщо я роблю невеликий поступ, я готувався – тоді все дуже відрізняється. Дуже відрізняється. Чому? Тому що я добровільно ставлю себе в руки Бога. Це те, що я зробив. Це те, що я вибрав.
Ось є мати з новонародженою дитиною. І більшість часу дитини проходить на руках матері – дитина повністю залежить від матері. Весь його захист та притулок – це мати. Його безпека – це мати, його сила – у матері, його любов – це мати. Розумієте? Вони мають ці взаємини, вони вже вбудовані, це влаштовано в такий спосіб, на щастя. Якби цього не було, ми б не вижили. Тож у дитини немає стресу. Помітили? Колись звертали увагу, що діти не в стресі? Тобто мати тримає дитину, і в неї все добре. Він не турбується про хвороби чи те, що буде завтра чи “але, але”. У нього все добре. Так, він іноді плаче через якісь фізичні ситуації, але, по суті, він почувається захищеним. Чому? Тому що він у руках матері: він має притулок, має захист і життя легке.