Сьогодні хороша тема. Хороша тема. Перед тим, як розпочати, я завжди висловлюю повагу своїм духовним вчителям. Насправді вони навчили мене, що таке справжня свобода, бо я цього не знав раніше. І, слідуючи цьому устрою, я вам розповім про те, що це. Ось так передається Істина. Учитель каже – ми слухаємо, а потім, якщо це можливо, ви передаєте далі.
Я завжди хотів би вказувати на те, що я говорю з рівня бхакті-йоги (вищого ступеня йоги).Вчення бхакті-йоги йде з ведичних писань. Веди — найдавніші писання, вони були записані 5000 років тому. Однак процес або інформація, яка міститься в них, є вічною. Тож перед тим, як це було записано, це передавалося усно від одного досконалого духовного вчителя до іншого. Такий ланцюг досконалих вчителів називається “ланцюг учнівської послідовності” або “парампара”. Ми перебуваємо в парампарі, яка називається “Брахма Сампрадая”. І ми вважаємо, що нам дуже пощастило, що ми отримуємо знання з цієї послідовності. Тож це не моя думка, я просто передаю цю вічну науку.
Як очевидно, ви знаєте, сьогоднішня тема – “Свобода”. Насправді, щоб зрозуміти цю тему чи зрозуміти взагалі будь-яку тему у житті, нам треба розуміти питання: хто ми. В математиці вам потрібно починати з того, що 2+2=4. А що ще до того? 1+1=2. Розумієте? Потрібно розпочинати спочатку. Для того, щоб зрозуміти життя, щоб зрозуміти будь-яку тему життя, нам потрібне розуміння того, хто ми. Веди говорять, що ми всі повинні ставити собі запитання: “Хто я?”
Але, на жаль, ми майже ніколи не ставимо собі це питання, тому що ми думаємо, що ми вже знаємо відповідь. Звичайно, у нас у всіх є те, з ким ми ототожнюємо себе. У нас є це все життя. У нас є це у наших розумах, на наших вустах і навіть у наших кишенях. Мається на увазі те, як я думаю про те, хто я, як я говорю іншим про те, хто я, і як я навіть можу довести це за допомогою свого паспорта та інших документів. Ми це приймаємо, і так само всі інші. Але чи справді це ми?
І при ближчому розгляді ми виявляємо, що це лише сукупність низки ярликів. І процес присвоєння ярликів починається від народження. Тож усі ми, хто зараз перебуває тут, при народженні отримали один із двох ярликів: чоловічої статі чи жіночої. І ми досі ототожнюємо себе таким чином: “я чоловік” або “я жінка”. У той же час ми отримали ще один ярлик відповідно до нашої раси: “білий”, “негр” – що б там не було. Ототожнення з нашою національністю може бути дуже сильним: я казах, я росіянин, я американець. Ототожнення з сім’єю: ми належимо до цієї сім’ї. І, на жаль, це ототожнення настільки сильне, що кожного дня на планеті одна людина вбиває іншу лише через те, що у них різні ярлики.
Протягом усього нашого життя приходить і йде безліч ярликів. Знову ж таки, при народженні нас називають “немовлята”, потім “діти”. Ми йдемо до школи, і тепер ми учні. Проходить ще кілька років, і ми тепер “підлітки” і, нарешті, “дорослі”. Ми здобуваємо якусь професію в житті і відомі відповідно до неї: лікар, адвокат, секретар, медсестра. Потім ми одружуємося і негайно стаємо “чоловіком” або “дружиною”. У нас з’являється дитина – тепер ми батьки: “мати”, “батько”. Проходить ще кілька років – “бабусі”, “дідусі”. І це те, як ми бачимо себе: “Це я”. І це триває і триває доти, доки ми нарешті не отримуємо останній ярлик – “небіжчик”.
Але якщо ми подивимося на це уважніше, то побачимо, що все це пов’язане з нашим матеріальним тілом. Це правда: тіло чоловічої статі чи жіночої, чорне чи біле, старе чи молоде. Яким би тіло не було, воно таке – це так. Питання таке: “Чи це ми?” Щодня ми здійснюємо паломництво до дзеркала, щоб подивитися, як ми виглядаємо. Іноді ми трохи засмучені, але ми завжди повертаємося наступного дня: “Дідько, може, там щось трохи покращало?” Але чи справді ми бачимо себе? Тож питання таке: “Це матеріальне тіло – я?”