Оскільки вони (теїсти) не знають про справжню духовну насолоду, вони думають, що рай – це те місце, де ви насолоджуєтеся чуттєвим задоволенням. Все – задоволення, і немає болю. Тож ти не старієш, тобі не треба працювати, у тебе чудова любляча сім’я, немає воєн, немає посух, немає повеней, немає комарів – нічого поганого. Ти просто йдеш туди і там прекрасний день, і вічний день, весь час світить сонце, але ти не обгоряєш — просто гарне життя. Ти не товстієш, ти можеш їсти все, що хочеш, але не товстієш. Робити тут все те, що ти хочеш, але що завжди має якийсь негативний бік.
Але також у цій філософії було ще одне місце, куди ти міг піти – це пекло. Пекло вже не було царством Бога, ним володіла інша особа – Диявол. І в них є чудова історія про те, як Диявол став Дияволом: “Він був одним із помічників, одним із ангелів, а потім став поганим, “впав”, став дуже злим, створив пекло. Бог пекла не створював – Диявол створив. Бог створив ангела, який став Дияволом і створив пекло. І, природно, оскільки він був злим, йому подобалося дивитися, як люди страждають. Тому що Бог же хороший – Йому подобається дивитися, як люди насолоджуються. А оскільки Диявол поганий, то йому подобається дивитися, як люди страждають. Тож він створив велике полум’я, яке вічно горить дуже жарко. І грішники (мається на увазі ті, хто не дотримувався законів Бога, вони не були добрими, були поганими та грішними людьми), вони йдуть у пекло і горять там вічно. Вони не вмирають, просто горять. Ти не можеш померти ні в раю, ні в пеклі. Ти або насолоджуєшся, або гориш”.
І всі люди так: “А …” Звичайно, ти туди не хочеш йти, це не виглядає дуже хорошим: “Ой, щось там нелегко, я туди йти не хочу”. Але якщо це твоя доля, то це твоя вічна доля – ти страждатимеш там вічно. Бог і Диявол постійно змагаються за душі, за людей. Отже Бог бореться за те, щоб врятувати тебе, а Диявол бореться за те, щоб отримати. І це конфлікт, який ніколи не припиняється . Відповідно до їхнього вчення дуже часто Диявол виграє, і ти йдеш у пекло. Так що серед усього іншого це також означає, що Диявол настільки ж сильний, як і Бог, а часто сильніший. У Бога є суперник, який іноді сильніший за Нього. Бог намагається нас отримати, але Диявол виграє. Ви можете побачити, як це загалом зазвичай подається.
Тож ось такі варіанти у тебе після смерті. І тому у зв’язку з таким майбутнім є сильний тиск, що треба бути хорошим: “Не гріши”. І зі страху ти стаєш богобоязливою людиною. Вони так і використовують таке слово. Якщо він був хорошою людиною, це означало, що він дійсно боявся Бога. Через цей страх, там, де я ріс, куріння, алкоголь, недозволені статеві стосунки вважалися гріхом. Обман, брехня, всі аморальні принципи та поведінка вважалися гріхом. І зі страху, що ти підеш у пекло, якщо ти це робитимеш, люди це не робили. Це було благочестя, засноване на страху. Тому, природно, ви хотіли насолоджуватися чуттєвим задоволенням, але ви цього не робили через страх; проте компенсація за це буде такою, що коли ти підеш до раю, там ти зможеш насолоджуватися. Так що ти зараз не насолоджуєшся, але коли ти підеш у рай, ось тоді і буде твій час, а твоєю нагородою буде вічна насолода.
І в цій філософії немає такої складової, яка б говорила про те, що коли ти підеш до рай, ти будеш там насолоджуватися разом із Богом. Не йшлося про те, щоб вирушити туди і побачитися з Ним або бути з Ним – з джерелом усієї любові; і що єдина причина, навіщо ти перебуваєш там, – це для того, щоб брати участь у люблячих стосунках з Ним. Іншими словами, Бога бачили як старого, який завжди спостерігає, бачить твої гріхи, тобі треба боятися Його. А коли ти йдеш до раю, то Він не є частиною твого нового життя – Він там, за брамою. Він на воротах стоїть, дає людям увійти, пропускає їх чи ні. Тож такою була ідея і досі залишається – не була, а є.
Є ціла релігія, всесвітня релігія, повністю заснована на цьому: що тобі призначено насолоджуватися царством Бога. Не йдеться про Бога, а йдеться про царство. Можливо, ви знаєте це вчення. Ви йдете в царство Боже і насолоджуєтеся цим царством. Скажімо, є цар, вони називають це царством. Тож, припустимо, є цар, і в нього там – палаци та землі. Це найвища насолода у всьому царстві, найкраще місце для чуттєвого задоволення.
Я жив на Гаваях, і група моїх друзів жила в одному будинку, усі були серфінгістами. І насолода для серфінгіста, звісно ж, це серфінг: чим кращі хвилі, тим краща насолода. І прямо неподалік цього будинку було місце для серфінгу: де були відповідні хвилі і де ми завжди серфінгували. І одного разу місіонери цієї філософії прийшли, постукали у двері, мій друг підійшов до дверей, і ця жінка (місіонерка) знала, що тут усі серфінгісти. Вона сказала: “Якщо ви приєднаєтеся до нас, коли прийде царство, це буде найкращим місцем для серфінгу завжди. І ви можете серфінгувати вічність, і там ніколи не буде інших людей, натовпу, і завжди будуть досконалі хвилі”. Це була така їхня наживка, щоб ми приєдналися.
Це не мало нічого спільного з любов’ю до Бога, щоб змінити своє серце, щоб розвинути справжнє бажання бути з Верховним Господом, любити Його. Мало тільки з тим, щоб просто насолоджуватися досконалим світом – задоволенням для своїх чуттів. Розумієте?