Posted by on Жов 24, 2019 in Смерть - кінцевий іспит життя | 0 comments

Мій духовний вчитель навчав мене про час, і як у матеріальному світі час завжди перемагає. Ніхто не може перемогти час. Є така приказка: час і приплив нікого не чекають і т.п.
Нам усім доведеться залишити це тіло – час спливе. Смерть така неминуча, і при цьому ніхто не любить про це говорити. Ніхто навіть думати про це не хоче, тобто ми перебуваємо в постійному стані заперечення: я не помру. Але люди вмирають постійно, усюди. Усі ми, хто є тут, бачили багатьох, хто помер. І при цьому якимось чином через дії ілюзорної енергії, яка називається “Майя”, якимось чином ми думаємо, що: “Я не помру. Може, помру, але не зараз. Ну, пізніше, але не зараз”. Навіть якщо нам 90 років: “Ну, не сьогодні ж. Можливо, завтра”. Або: “Принаймні, не до обіду, може після обіду”. Розумієте? Нас постійно переслідує ілюзія, до самого кінця.
Але у філософії бхакті-йоги  насправді ми говоримо про смерть – про неминучу подію, з якою доведеться зіткнутися кожному. І якщо у нас немає абсолютно ніякого розуміння, ніякої підготовки, ніякої практики, ніякого притулку, жодного захисту, жодного знання про це питання, то коли це відбувається, це так: що тепер? Можливо, багато хто з нас був з кимось, коли ця людина залишала тіло. Скажімо, хтось із вашої родини вмирає: ваша мати, батько, сестра, брат, дядько, хто завгодно. І вам дзвонять: “Приїжджайте швидше, схоже, що він скоро помре, він уже не протягне довго”. І ви йдете туди, і там вся родина, і ніхто не знає, що робити. Поняття не має, що робити. Вони плачуть, вони засмучені, але не знають, що робити. Все, що вони знають, – це горювати, сумувати чи говорити людині, яка йде: “Не йди. Не йди, не залишай мене”.
Але у хлопця немає варіантів:
– Я мушу йти.
– Ні, ні, не йди, ти не можеш мене залишити.
– Я знаю, я хотів би, але мені час.
І ви просто робите його відхід ще важчим.
Але якщо у вас є знання, ви потрапляєте в ту саму ситуацію, то ви знаєте, що робити. І якщо у вас вистачить нервів, ви берете все під своє управління. Якщо ви не соромитеся, тоді ви починаєте керувати у цій ситуації. Якщо вас не надто турбує: “Ой, а що подумають інші люди? Ой, а може, їм не сподобається, що я роблю”. Іноді навіть буває, якщо люди мають повне розуміння того, що робити, вони не роблять цього. Тому що вони настільки перебувають під впливом цього настанови, що: “Ой, а раптом комусь не сподобається. Ой мені соромно, мені незручно”. Яка різниця? Ось людина залишає тіло, вона йде кудись і гадки не має куди. І практично у всіх випадках вона взагалі не підготовлена, у неї нуль підготовки.