Нещодавно читав статтю про те, як Інтернет впливає на дітей. Це справді стає проблемою. Авторитети, які писали цю статтю (не знаю, психологи чи батьки) починають дуже переживати з цього приводу. І це слушно.
І дані статистики були такі (це дані щодо Америки; у вас тут, можливо, не проводять таких досліджень, аналітичних досліджень). Виявили, що в Америці 40% дітей 2-річного віку вже мали якийсь контакт з Інтернетом. 50% дітей 5-річного віку вже регулярно грають, використовують смартфони, комп’ютери та електронні планшети. 50% 5-річних дітей, а серед 7-річних ця цифра зростає до 60%, активно грають у ігри та використовують Інтернет. Середній підліток в Америці надсилає 3400 SMS на місяць. 3400 на місяць! Значить, він це робить цілий день.
І діти проводять набагато більше часу в Інтернеті, ніж зі своїми батьками та вчителями – тими, кому передбачається ними керувати. І як ви вважаєте, чим вони займаються там в основному? Соціальні веб-сайти, фейсбуки, твіттери, контакти тощо. Це їхнє основне заняття.
Вони викладають на свої сторінки інтимну інформацію. І можете собі уявити, що це? Різна інтимна інформація про себе. А потім вони шкодують через те, що помістили все це, але вже не можуть прибрати це назад, тому що ця інформація вже там. І тепер у них ментальний неспокій та переживання.
Виявлено, що всі діти, які ведуть такий спосіб життя, погано зосереджуються, схильніші до депресії, більш схильні до різних проблем, пов’язаних з дефіцитом уваги; вони не можуть зосередити увагу.
Насправді це дуже негативно впливає на майбутнє покоління. І дорослі не знають, що із цим робити. Ніхто не знає, що з цим робити і як цим керувати. Кожен має телефон, смартфон, Інтернет, і все це вийшло з-під контролю. І автори статті бачать майбутнє та не знають, що з цим робити. Вони говорять про те, що потрібно вводити якісь закони, щоби якось це регулювати, і так далі.
Тож це сучасне досягнення, яке ми вважаємо таким великим, руйнує наше життя. Воно може бути хорошим інструментом для навчання, для набуття якихось навичок, але діти не зацікавлені цим.
Я думаю, це дуже цікаво, що вони провели всі ці дослідження і дійшли таких висновків, які насправді очевидні. Але деякі з цифр, які вони наводять, просто лякають.
Одна дівчина у Канаді працювала нянею у 11-річного хлопчика. Після школи, коли його батьки ще були зайняті на роботі, вона займалася з ним, і одного разу вона зайшла в його комп’ютер, щоб щось зробити, і виявила папки порнографії, дуже акуратно організовані, підписані, розкладені по папках відео. 11-річна дитина мала цілу колекцію порнографії!
В Англії робили опитування і виявили, що 57% дітей віком від 9 років дивилися порнографію в Інтернеті. Діти 9 років та старші. Ти дивишся на 9-річну дівчинку, а вона вже дивилася порнографію в Інтернеті. Можете собі уявити, що це робить із ними, що це робить із їхнім розумом? Яке в неї майбутнє, коли вона вже така зіпсована в такому юному віці?
Воно не зникає. Гадаю, ми всі розуміємо, що те, що потрапляє в розум, ніколи не зникає. Воно залишається там, і раптом, нізвідки, виникає якась дивна думка, яка йде від тих дій, що ви робили, коли вам було 9 чи 12 років. Це приходить через багато років, воно може зʼявитись через 40 років, через 50 років. Ви ніколи цього не робили, ви ніколи про це не думали, а потім раптом, нізвідки, це виникає саме собою, бо це вже сиділо у розумі.
Все, що входить в очі, у вуха (в основному через ці два органи), залишається в розумі. Тому нам завжди кажуть захищати їх, не дозволяти цьому входити туди. Ви не можете просто стерти це, там немає кнопки “стерти”. Ви повинні добре усвідомлювати це. Це дуже серйозні речі. Це не щось несерйозне.
Отже, ми повинні бути обережні. По суті, це все, що ми можемо зробити, бути обережними. Ми не можемо змінити світ, ми не можемо зупинити це. Ми просто маємо бути дуже обережними. І якщо ми серйозні, то ми будемо обережні, а якщо ні, то нам буде завдано шкоди.
Це величезна проблема для тих, хто має дітей. І якщо ви збираєтеся завести дітей, то ця проблема буде ще більшою, тому що з кожним днем стає тільки гірше.
Якщо ви дозволяєте своїй дитині гратися з вашим телефоном, ви навчаєте її, що в цьому — задоволення, в цьому — щастя, що ви можете насолоджуватися цим. Так, вона може перестати плакати, але ви не усвідомлюєте, що ви робите.
Я стільки разів бачив, як батьки давали дітям свій телефон, і ті з ним грались. Діти ще такі маленькі, а вони вже вчаться, як натискати кнопки: “Ой, дивись”. Для Apple вже є абетки. Я впевнений, що у Samsung та Android теж вже є електронні алфавіти, абетки для дітей.
Тому що це хороша “няня”: ти суєш дитині телефон, а вона просто натискає там якісь кнопки, там щось вискакує, їх це приваблює. І ти навчаєш її: це твоє життя, ось це ти можеш робити зі своїм життям, ось твоє задоволення.
І зараз діти у повній паніці, коли батьки відбирають у них телефон.
– Я можу зателефонувати?
– Ні.
– А-а-а!
Тобі треба зателефонувати, а вони кричать, що у них відбирають телефон. І яке рішення батьків? Купити дітям їхній власний телефон.
Це величезна проблема.
_____________________________________________________
Следующая публикация – БЕЗЛИКИЙ СВІТ