Пам’ятаю, як одного разу їхав машиною по Західному Колорадо. У цьому краї багато відкритих просторів, величезні території. Їх називають “землі ранчо”. Я побачив величезний простір, обнесений огорожею. Паркан тягнувся на милі навколо, куди не глянь. Усередині цієї ділянки було два коня. На всьому цьому величезному просторі я зміг побачити лише дві живі істоти, і вони стояли поруч, поклавши голови один одному на спини. Ось так це виглядало (показує). Любов – ось що вони шукали, дві духовні душі зібралися разом, намагаючись задовольнити свої потреби.
Але якщо ми шукатимемо не там, то нічого не знайдемо. Щоб взаємини були успішними, вони мають задовольняти, дарувати радість. А це можна отримати лише з духовного джерела. Тому справжнє рішення полягає в тому, щоб будувати свої взаємини на духовній основі. Процес бхакті-йоги описує дуже ясно, наскільки це можливо, і дає нам керівництво, як цього досягти.
Перебуваючи зараз на позиції номера один, того, хто керуючого, того, хто насолоджується, і так далі, ми бачимо все як об’єкт насолоди. Так, я дивлюся на світ, у всьому вишукуючи насолоди для себе. Скільки насолоди це містить? Чому мені подобається щось? Тому що це представляє собою насолоду. Чому мені подобається ця людина? Тому що від неї я можу отримати більше насолоди, ніж від цієї. Тому я звертаю увагу саме на неї.
Отже, зустрічаються дві особи з обопільним бажанням експлуатувати. “Добре, згодні. Ти даєш насолоду мені, а я тобі”. Так переважно це працює. Те, як ми уявляємо собі хороші взаємини в матеріальному сенсі, це коли обидва приносять задоволення один одному. “Вона приносить мені задоволення, а я їй, і тому ми щасливі”.
Скільки насолоди насправді потрібно давати? Це все ґрунтується на тілі, чуттєве задоволення. Воно включає емоції. Хтось скаже: “О, але наші відносини такі глибокі, вони такі емоційні”. Все ж таки це матеріальна основа, не духовна.
Чи бачу я свого партнера у відносинах як духовну душу, невід’ємну частинку Верховної Душі? Чи усвідомлюю я, що насправді мій партнер потребує розвитку любовних взаємин із Верховною Особою? Чи дійсно я намагаюся зробити можливим досягнення цієї мети в наших взаєминах, щоб можна було досягти справжнього щастя та задоволення? Чи тому я маю такі взаємини з цією особистістю? Чи такий мій мотив?
Майже завжди відповідь буде: “Ні”. Я маю взаємини з цією особою тому, що сподіваюся отримати задоволення для себе: чуттєве, емоційне і яке б то не було. Тому ми часто одружуємося, перебуваючи в ілюзії: все буде ось так, ця людина дасть мені справжнє щастя. А потім я з’ясовую, що це не так. Вона мене не вдовольняє. Можливо, партнер дає мені все, що повинен, а я втомлююся від цього. Я начебто отримую все, що мені можуть дати, але цього недостатньо. З цього приводу один великий мудрець сказав якось: “Знаєш, коли я побачив її вперше, вона здалася мені океаном насолоди. Але потім, коли я багато разів промандрував між берегами, вона зменшилася до маленького ставка”. Насолоди стає все менше і менше.
Одного ми виявляємо, що у цих відносинах більше немає насолоди. Тоді ми, можливо, продовжуємо їх заради дітей, або просто намагаємося вичавити, що можемо з цієї “поганої угоди” і не розлучаємося. Сьогодні це вже рідкість, але саме так і має бути. Може, ви просто залишаєте все як є, тому що нікуди йти, або дуже сильна прив’язаність, хоча стосунки завдають такого болю, і продовжуєте страждати. Ви страждаєте. Так багато людей зараз страждають від стосунків, які спочатку обіцяли насолоду, а не біль.
Сьогодні у всьому світі найпоширенішим видом злочину є домашнє насильство. Цей злочин номер один на планеті. Ви скажете:
– Домашнє насильство? Звучить неправдоподібно. Це що, насильство вдома?
– Так, це і є домашнє насильство – насильство вдома.
– Зрозуміло. А хіба дім – це не те місце, де люди люблять одне одного? Чи не в цьому сенс дому, де люди насправді люблять один одного?
Так має бути, але насправді все інакше. Скільки сімей так мешкають? У мене є друг… Мій друг працював поліцейським. Це досить важка робота, таку собі не побажаєш. Потім він переїхав до маленького містечка в горах і знову влаштувався там поліцейським. Містечко було дуже маленьке і ідеально розташоване в чудовій гірській місцевості. Ви можете подумати: “Ух ти, це набагато краще. Переїхати та стати простим поліцейським. Адже там можна кататися на лижах весь час, прекрасне місце”.
Але за рік чи півтора він повертається. Я побачив його і сказав: “Що ти тут робиш?” Він був в уніформі, і я говорю: “Як ти знову тут опинився?” Він відповів: “О, та тут набагато краще”. Я здивувався: “Мені здавалося, що там майже немає злочинності”. Він сказав: “Так, тієї, про яку ти думаєш, майже немає: пограбувань, вбивств і такого роду речей. В основному, всі виклики там були з приводу домашнього насильства”. Нікому не побажаю опинитися серед такого. Це найгірша ситуація, яку тільки можна собі уявити.
Я мешкав у маленькому містечку, це невеликий лижний курорт. Там лише три тисячі місцевих мешканців і які хочеш розваги: катання на лижах, гірські велосипеди, походи, сплав на плотах, скелелазіння. Все, що хочеш робити на природі, є. А ще це дуже чисте і приємне містечко. Там немає світлофорів, кафе із фастфудом. Повітря таке чисте, що навіть важко повірити. Багато в чому це ідеальне місце, але там повно людей зі зруйнованими взаєминами. Цей хлопець розлучений, ось жінка плаче, у цього не вийшло, у того другий шлюб, і третій. Діти від тих батьків і цих і так далі. Скажете, так не має бути? Але це так, тому що всі намагаються отримати насолоду від взаємин – це мета. А коли не виходить – то не виходить. Просто не виходить.