Один мій друг серйозно захоплюється альпінізмом. Він підіймався на К2 і подібні місця в Гімалаях. Така ось людина. Він одружився з дівчиною-спортсменкою і в них народилося троє дітей. А потім він залишив її, бо знайшов когось кращого. Хочеться сказати: “Та що ж ти робиш! Це не кохання – такі взаємини не принесуть хороших плодів”. Усі стосунки мають плоди – безплідних не буває. Але чи буде плід солодким чи кислим? Гнилий фрукт нікому не потрібний.
Давайте перейдемо до самої суті. Щоб бути щасливим і отримувати задоволення, я, духовна душа, потребую любовних взаємин з Верховним Господом. Це факт. Подобається мені це чи ні – це непорушний факт і ніколи не зміниться. Поки я не матиму цих справжніх взаємин, я втрачаю саму суть життя. Ми навіть не знаємо, що таке життя, доки не маємо цих взаємин.
Тому треба відійти від звичного підходу до щастя, задоволення та вдоволення. Нам слід прибрати себе з центру, навколо якого все обертається, і поставити туди особу, яка насправді має бути номером один у нашому житті. Сам Бог має бути центром нашого життя. Я повинен робити те, що роблю, тому що це приносить йому задоволення. Тоді моє життя стає реальним. Тоді я починаю розуміти, навіщо мені дано життя, у ньому з’являється мета. Якщо я цього не маю, то й мети в житті не буде.
Продовжувати шукати насолод і терпіти невдачі, знову народжуватися та вмирати – чи це мета життя? Ні. Навіщо ми прокидаємося вранці? Якщо тільки для того, щоб насолоджуватися, краще залишатися в ліжку. Так було б краще, і багато хто так і робить. Сучасний світ такий, що багато людей навіть ніколи не виходять із кімнати, вони проводять роки в основному лежачи в ліжку. Тому що зовні дуже багато стресу, тиску, занепокоєння, дуже багато розладів і немає любові. Я чую це постійно – у цьому світі немає любові. Це правда: тієї, що має бути, справді немає. Є стосунки, бажання, секс, усі ці речі, які маскують під любов. Але це не любов.
Ось чому сексуальна революція не принесла світові задоволення. Тому що незрозуміло, що робити далі: “Я думав, секс зробить мене щасливим…” А якщо цього не відбувається, то ми починаємо вживати наркотики, щоб посилити насолоду. Чи є наркомани найщасливішими людьми? Хіба їхнє життя наповнене, і вони усміхаються в серці? Навпаки, вони абсолютно спустошені та позбавлені цінності життя.
Це реальність. Вчора хтось спитав мене, що є реальністю. Це Істина. Ми насправді перебуваємо в ілюзії доти, доки не дізнаємось Істину. Ми блукаємо в темряві, роблячи багато помилок. Кожен із нас приймає рішення, це необхідно. Потрібно робити вибір – цього не уникнути, так влаштовано. Треба робити вибір, і часом він досить серйозний: куди я піду, що мені робити в житті, з ким одружуватися, куди я йду, з чим зв’язати своє життя, що тут станеться? Я повинен робити вибір. Але якщо у мене зовсім немає знання, якщо я просто блукаю у темряві, то багато разів зроблю неправильний вибір.
Коли я відвертаюсь від усієї брехні і спрямовую слух на Абсолютну Істину, слухаю її і застосовую в житті, тоді я можу зробити правильний вибір. Я можу навчитися і стати людиною, яка здатна сказати: “Я нічого не знаю, але хочу дізнатися Істину. І якщо вона зробить мені боляче – не страшно, я готовий до цього”. Боляче, коли тобі кажуть, що ти неправий. Коли розумієш, що ти все у житті робив неправильно. Це дуже боляче, але треба хотіти прийняти це, бо ще болючіше жити в брехні.
Пам’ятаю, одного разу я зустрів одну людину. Він познайомився із цим знанням і був ним дуже зацікавлений. Йому справді подобався мій духовний вчитель, його манера говорити прямо. Ця людина розповіла мені свою історію. Колись він усе поставив на те, щоб досягти успіху, а потім прочитав книгу “Пояснення реінкарнації”, яку написав мій духовний учитель. Тоді ця людина зрозуміла, що все в житті робила не так. На той момент йому було 58 чи 60 років. Він був просто шокований, спустошений та практично впав у депресію від цього. В результаті він цілий тиждень не міг нічого робити, ніби був паралізований. Але потім він почав розбиратися: “Добре, я радий, що дізнався про це, тепер я знаю, що робити”. Далі йому треба було повністю змінити напрямок у житті.
Іноді, а вірніше завжди це саме те, що нам потрібно зробити. Друзям це може не сподобатися і батьки, можливо, не підтримають. Все це може бути проти структури та немодно. Так, це точно немодно. Не вийде стати найкрутішим хлопцем у світі, якщо підеш у житті правильним шляхом. Жодних призів так не виграти. Але яка різниця? Адже що ми насправді шукаємо? Щастя. А воно не в тому, щоби бути прийнятим усіма. Чому нас люблять друзі? Тому що ми є джерелом їхнього задоволення. Що робить нас таким популярним серед друзів? Те, що вони насолоджуються нашим товариством. Ми об’єкт їхньої насолоди, і вони черпають якісь відчуття, якусь радість із спілкування з нами. Тому ми їм подобаємося, але якщо одного разу це з якоїсь причини перестає працювати, і вони більше не одержують насолоди, то й любити нас перестають. Ось чому ми втрачаємо багатьох друзів, якщо змінюємо напрямок у житті і починаємо йти шляхом, вказаним писаннями та Істиною. Адже друзі більше не отримують задоволення від спілкування з нами.
Один мій друг ступив на цей шях. Він завжди мав близькі стосунки з батьком. Але тепер він зовсім змінився, поїхав до іншої країни і повністю перебудував своє життя, а потім повернувся з зовсім іншою свідомістю. Його батько хотів і очікував, що їхні стосунки будуть колишніми, і що це було? Раніше великою насолодою, особливо для батька, було пити разом горілку. Але тепер цей хлопець більше не пив і сказав: “Ні, тату, я так більше не роблю”. Батько розгнівався, він так розлютився і сказав: “Ти зрадив мене, що ж ти… Тепер мені від тебе жодної користі”. Бачите? Ти більше не об’єкт моєї насолоди, для чого мені тепер син, йди з мого життя.
Так і є, це реальність. Але кого ми намагаємось задовольнити? Усіх тих людей, для яких стали маріонетками? Вони тягнуть за ниточки, і ми танцюємо їхній танець, завжди турбуючись, подобаємося їм чи ні. Ми намагаємося вдягнути інше лице, яке, як ми думаємо, вони приймуть і скажуть: “Так, ти крутий хлопець, ти нам подобаєшся”. Або ми намагаємося жити реальним, своїм власним життям, коли наше серце сповнене задоволення. Що ми намагаємось робити?
У любові до Бога немає тривоги. А в усьому іншому – навпаки, одні тривоги.