Процес бхакті-йоги дає нам керівництво того, як крок за кроком повільно змінити свій стиль життя. Так, щоб я зміг залишити позаду всі небажані речі та привнести, додати, втілити в життя те, що справді буде добре для мене як для душі.
Це поступовий процес, але для деяких людей він відбувається досить швидко. Чому? Це пов’язане з тим, що у минулому житті вони зробили великий прогрес цьому шляху. Народившись у цьому житті, вони розпочали шлях не з початку, а пройшли далі. Тому, зустрівшись із цим знанням, вони вже перебувають у хорошій ситуації. Для них все відбувається дуже швидко. Але так відбувається не з усіма і навіть досить рідко.
Багато хто з нас тільки починає. Десь же потрібно почати, правильно? Якщо ми тільки розпочали, то все часто рухається дуже повільно. Ми не переконані, опираємося, нам треба перестати робити це й те. Іноді здається, що я не буду щасливим, якщо перестану це робити. Алепотрібно запитати себе, чи це справжнє джерело мого щастя? Від чого я насправді відмовляюсь?
Чим більше ми слухаємо і спілкуємося з тими, хто повністю переконаний у цій Істині (бо самі дізналися, що вона там є), тим більше ми можемо отримувати правильні настанови. Секрет у відданому служінні, активних діях. Потрібно робити те, що приносить задоволення Верховному Господу, тому що це Його настанови, Він сам говорить нам, що це Йому подобається.
Так починають формуватися стосунки. Адже все крутиться навколо взаємин, так? У тебе не може бути взаємин з кимось доти, доки ти не почнеш щось робити разом з ним. Є обмін між тобою та іншою особистістю. У цьому суть взаємовідносин: обмін між двома людьми, чи не так?
Відносини між секретаркою та начальником спочатку дуже віддалені. Вони не знають одне одного. Її насправді хвилює робота, а не начальник. Хіба що він джерело її доходу, тому що підписує чек, але не більше. Потім вони починають спілкуватися, вона робить якісь речі для нього (адже це її робота), але спілкування лише автоматичне. Він цінує її роботу, це також автоматичне спілкування. Вони все більше часу проводять разом, що починається як ділові стосунки. Але потім все різко змінюється і між ними з’являється потяг. Вона мила, а він приємний хлопець і вони все більше спілкуються вже на особистому рівні. Він кілька разів бере її у ділові поїздки та стосунки закріплюються, вони закохані. Так відбувається. Чи мало так статися? Але це просто нормальний розвиток стосунків.
Отже, коли ми спілкуємося з Верховним Господом під Його особистим керівництвом і так, як навчають Веди і Духовний Вчитель, починають розвиватися справжні взаємини.
Це не якісь фантазії, не те, що ми уявляємо в розумі: “О, я люблю Бога”. Я таке постійно чую. “Я вже люблю Бога, я люблю Його так сильно. О Боже, я так люблю Тебе”. Але ти дивишся на життя цих людей, і там нема нічого, пов’язаного з Богом. Якщо ви знайомі з вченнями Істини, то знаєте, що людина, яка любить Бога, не робить у житті того, що роблять такі люди. Господь каже: “Не роби так, це наблизить тебе до мамони, а не до Мене. Це відведе тебе убік”. Ось є людина, яка каже: “Я люблю Бога”, а живе абсолютно протилежним життям. Це просто фантазії. Вони сентиментально прив’язані до якоїсь ідеї, зображення, надії чи будь-чого: “Це не має ніякого відношення до мене”. Ми говоримо не про це, зовсім не про те, щоб просто проголошувати, що любиш Бога.
Це стан серця. Любов – це стан серця. Якщо серце чисте, воно автоматично любитиме Бога, тому що це природний стан душі. Це насправді проста річ. Ми очищуємо себе, звільняємося від забруднень та ілюзій, прихильностей до світу в тому й у цьому, від спроб знайти щастя з інших джерел тощо. Зрештою, ми фокусуємося, спрямовуємо наш нахил любити на Верховного Господа. Направляємо нашу любов в потрібне русло замість неправильного.
Тоді автоматично відбувається очищення і любов розквітає, як квітка навесні. Все відбувається само собою, квітці не треба робити зусилля, щоб розцвісти. Це весна, це ґрунт, це живиться матір’ю землею. При потрібній температурі рослина йде вгору, тягнеться і потім – бум, з’являється гарна квітка. А що вона робила? Просто слідувала природі. Нам також дається настанова слідувати нашій природі. Часто люди слідують природі, забрудненій пожадливістю, і думають, що вона і є істинна. Але якщо ми слідуватимемо нашій істинній природі, керуючись настановами і приймаючи допомогу і сприяння, то будемо як ця квітка. Любов розквітне у нашому серці.
Це не така любов, як ми могли б подумати. Це глибоко задовольняюча любов, яка наповнює. Не та, що мерехтить на поверхні, яка дає чуттєву насолоду скороминуща любов на один день. “Я люблю тебе сьогодні, а завтра – все випаровується, вибач”. Це сміття.
Це серйозна річ. Життя – це серйозна річ. Найсерйозніша. Це найголовніше для нас, чи не так? Що може бути важливішим? Тому ми повинні зосередити нашу увагу на цьому. Але не просто так, навмання, а під правильним керівництвом, напрямом. Це означає, що нам потрібно усвідомити неможливість зробити це самому, потрібна допомога.
Дитина знає, що їй потрібна допомога. Вона знає: “Я не можу це зробити сама”. Її позиція щодо життя: “Я не зможу зробити це сама, я не можу ходити, я не можу нічого робити. Що я можу? Мені потрібна допомога, захист”. Ось чому дитина так залежна від матері, так? Мати також цінує цю залежність. Для неї велика проблема, коли діти виростають та залишають дім, більше вони від неї не залежать. Насправді мати отримує велике задоволення, піклуючись про дітей. Їй подобається, що треба годувати та захищати дітей, дбати про них. Коли діти виросли і пішли, то це наче: “Ох, моє життя тепер порожнє. Чоловік – та ну його, він просто чудний стариган. Тож я заводжу собаку або щось такого типу. Когось, про кого я можу дбати”.
Це реальне життя. Те, про що ми сьогодні говоримо, не надто привабливе для багатьох людей. Це не так вже й популярно і ніколи не займе перші позиції. Але, можливо, чиєсь серце буде заторкнуте, і це змінить їхнє життя назавжди, навіки. Дуже сподіваємося, що цією людиною будете ви.