Духовне життя – це найприродніше, що можливо, а матеріальне життя – найнеприродніше. Так само, як для риби. Життя на землі – найнеприродніше життя, яке може прожити риба. Немає нічого неприроднішого для неї, тому що за своєю природою риба повинна жити у воді. Немає нічого неприроднішого для душі, ніж життя в матеріальному світі, тому що ми належимо духовному світу.
Але ми знаходимося так давно, наша свідомість настільки вкрита, ми настільки сповнені матеріальним забрудненням, що перебування тут здається нам природним, а духовне життя звучить як щось неприродне, не виглядає привабливо. Ми починаємо слухати істину і негайно починаємо чинити опір: я не зацікавлений, я не хочу про все це слухати, це якась релігія, я не зацікавлений у релігії і тому – до побачення.
– Ми в порядку, не турбуйтеся, у нас і так все добре.
– Ти хотів би вирішити свої…
– Не хвилюйтесь, у мене все нормально.
– Чи можу я допомогти тобі?
– Ні.
І це наша проблема – забруднена, покрита свідомість. І яке рішення? Очищення, тому що за своєю природою душа чиста, і чиста душа розуміє свій природний стан, становище, своє природне життя. Отже, насправді процес полягає в тому, щоб поступово очистити себе від цієї ілюзії, від забруднення.
Наш розум, розум, серце настільки забруднені, що, по суті, ми не можемо бачити правильно. Ми бачимо, але неправильно бачимо. Але якщо ми очистимося від забруднення, то зможемо бачити правильно. І ми станемо все більш зацікавлені істиною. Чим більше я очищаюся, тим більше я зацікавлений істиною. Тож якщо я не зацікавлений, це ознака дуже великого забруднення. Чим більше я не зацікавлений, тим сильніша моя негативна реакція на істину. І це є ознакою того, що я дуже забруднений.
У Ведах наводиться приклад. Є хвороба печінки, яка називається жовтяницею, я впевнений, ви про неї чули – печінка не працює належним чином. Коли у вас ця хвороба, ви стаєте жовтого кольору. І те, що насправді має солодкий смак, видається вам гірким.
Дивно, але лікування цієї хвороби у ведичній системі – це льодяники з цукрової тростини. Це тростинний сік, який виварюється, виварюється, виварюється і стає таким концентрованим, що починає виглядати як кристал. З усіх солодощів, які існують, це найсолодші. Їх навіть неможливо купити, вони не продаються у магазинах.
І це рішення, це лікування – тому, у кого жовтяниця, ведичний лікар виписує ці тростинні льодяники. Людина практично не може їх їсти, бо вони здаються їй такими гіркими. Він кладе це в рот і не може це терпіти – таким гірким йому здається смак. Він практично відразу починає це випльовувати. Але чи гіркий льодяник? Ні, він найсолодший із усього солодкого. Ця хвороба змушує людину сприймати це як гірке.
І хворобу треба вилікувати, щоб вона від неї не померла. Тому йому доводиться довіряти лікареві, вірити в лікаря і в ліки і, крім цього, насамперед він повинен захотіти вилікуватися. Якщо в нього немає бажання вилікуватися, він не піде до лікаря, тому що той дасть йому ці льодяники. Якщо ви взагалі не хочете виліковуватися, ви точно не будете їх їсти. Але якщо ви хочете вилікуватися, тоді ви йдете до лікаря, ви довіряєте лікареві, вірите лікарю, і тому робите те, що він каже, і поступово виліковуєтесь.
І в міру того, як хвороба йде і печінка повертається в усе більш і більш здоровий стан, цей льодяник починає здаватися все більш солодким. І, зрештою, коли печінка вже зовсім одужала, смак льодяника наскільки солодкий, що його навіть неможливо їсти. Те, що було найгіршим, тепер – найсолодше.
Єдине, що змінилося, – це хвороба, і все більше нічого. Льодяник такий же, він завжди був таким. Це від сприйняття через хворобу він здавався гірким. Все саме так, ось чому у Ведах наводиться цей приклад: чим більше ми матеріально хворі – мається на увазі наша свідомість повністю забруднена матеріальними бажаннями, матеріальними завданнями і так далі – тим гіршим здається нам духовне життя.
Але, очищення має місце, якщо ми прямуємо до лікаря – духовного вчителя. Я хочу одужати – я йду до лікаря, духовного вчителя. Він дає мені ліки, і перші ліки з усіх – це слухати та оспівувати Імена Бога. Це найголовніші ліки.
І він каже: «Ось, роби це щодня». Це як лікар з льодяником: приймати таку кількість, стільки разів, щодня. Отже, духовний учитель каже: «Візьми ці Святі Імена і оспівуй ці Святі Імена». І якщо він бачить, що у нас справді погана справа, не так, що ми робимо вигляд, він дає дуже докладні настанови.
І якщо ми дотримуємося цього, поступово ми виліковуємося. І на початку це може бути гірким: «Не хочу оспівувати… Може, це й непогано, але я особливо не хочу це робити. Може, я робитиму це раз на тиждень, можливо, іноді, коли мені захочеться (а цього ніколи не відбувається)», – і так далі. Якщо я не слідую, я далеко не просунуся. Але якщо я це робитиму, я почну одужувати, я зможу відчути «солодкість» цього.
І я повертаюся до свого природного стану духовного здоров’я. І коли я повністю виліковуюсь – немає нічого солодшого, немає нічого більш привабливого, немає нічого кращого, ніж оспівування Імен Бога та іншої діяльності, яка природна для мене і яку я повинен природно робити, а саме – служіння Верховному Господу. Це стає тим, що хочу робити, тим, що природно. Я повертаюся до свого початкового стану.