Як я вже говорив раніше, справжня істина сходить від самого Верховного Господа. На цій планеті зараз багато атеїстів, які намагаються спростувати існування Бога. Вони мають свої аргументи, але в результаті вони ніколи не перемагають.
Я бачив дуже цікаве інтерв’ю – розмова двох дуже відомих сучасних вчених. І було сказано, що один із них атеїст, а інший християнин. Вони сперечалися про існування Бога і це було дуже цікаво. Але зрештою атеїст, по суті, прийшов у розпач. Звичайно ж, вони ґрунтували свої докази на наукових доказах. Але, як я сказав, наприкінці атеїст був уже трохи розпачливий і навіть трохи розгніваний. І він насправді програв цю суперечку. Вони дуже шанобливо розмовляли один з одним. Загалом це була хороша дискусія. Світ сьогодні намагається жити, не визнаючи Бога. Але з цього не виходить нічого доброго.
Перед тим, як продовжити, я хотів би висловити повагу великим духовним вчителям, які мають не тільки віру, що Бог існує, але вони знають, що Він існує. Вони мають особисті стосунки з Ним. Вони перебувають на трансцендентному, чи духовному, рівні. Вони спілкуються з Богом і навіть бачать Бога так, як ми зараз один одного. І ось до кого ми йдемо, щоб здобути знання, справжнє знання.
Атеїзм суперечить тому, що ми відчуваємо у серці. Із серця до нас приходить інше послання, яке ми не можемо заперечувати. Протягом усього існування людства воно мало якийсь зв’язок з Вищою істотою, з Вищою силою. Навіть у найпримітивніших цивілізацій не було священних писань, не було якоїсь організації, але вони мали знання про існування Вищого авторитету.
Але в міру розвитку матеріального розвитку, ми все більше приходили до висновку, що робимо прогрес, і ми все більше і більше намагалися самі зайняти становище Бога: «Я творець, я все роблю. Подивіться, чого досяг». І Бог поступово перемістився кудись на задвірки нашого життя. Навіть хоч у нас є церкви, храми, мечеті, і, можливо, деякі люди ходять у них, все одно це не займає такого вже великого місця в нашому житті. Можливо, ми ходимо до церкви регулярно, але це не керує нашим життям і не спрямовує його.
Близько трьох років тому я був у Португалії. Приїхав туди на запрошення читати такі лекції, як тут. Португалія – це країна, у якій дуже сильний католицизм. Але я помітив, що він не має якогось сильного впливу на людей, і я запитав когось про це. Ця людина відповіла: «Так, ми всі католики. Але це ніяк не пов’язане із нашим життям». Звісно, є винятки, але така загальна ситуація. І це є велика проблема. Якщо це не відіграє великої ролі в нашому житті, значить ми знаходимося під впливом іншої сили, яка називається майя.
Ми, духовні душі, дуже малі, крихітні. Ми не могутні. Ми не займаємо становище того, хто керує. Ми справді трохи чимось керуємо, у нас є невелика сила, але насправді вона дуже мала. І внаслідок цього ми постійно перебуваємо під керуванням. І є тільки дві керуючі сили – Верховний Господь та майя, що означає ілюзія. У матеріальному світі переважна керуюча сила – це майя. І майя – це одна із служниць Бога.
У Бога є безліч безпосередніх слуг, які здійснюють Його волю, і майя – одна з них. Тримати нас в ілюзії – це є служіння Богові. У багатьох богословських філософських доктринах її називають злою силою чи дияволом. І згідно з ними, виходить, що постійно відбувається боротьба між дияволом та Богом. Це те, чому мене навчали у дитинстві: Бог творить усе. Він створив і цього ангела, який упав і став дияволом. І диявол якимось чином набув величезної сили, і, як ми можемо зробити висновок з того, що бачимо навколо, в деяких випадках він набув набагато більшої сили, ніж Бог. Ми, душі, знаходимося тут, і відбувається змагання у тому, хто нас отримає: Бог чи диявол. І в багатьох випадках він перемагає, а це означає, що Бог не всемогутній. Це як якщо божевільні вчені створюють якусь істоту в лабораторії, і вона якимось чином тікає з лабораторії і стає тим, хто з’їдає вчених; воно виходить з-під керування. І це схожа філософія.
І вона приводить у велике замішання, тому що люди не дуже глибоко розмірковують над цим, а думають так: Є Бог, є диявол. Вони борються між собою, і часто він перемагає». А якщо хтось очевидно гріховий чи злісний, зробив якісь великі гріхи, його виправдання таке: «Це зробив диявол. Це не моя вина, я добрий. Він змусив мене це зробити». Диявол – це досконалий «цап відпущення». Ми звинувачуємо іншого і нам подобається це робити. Але насправді ця філософія не вірна.
У матеріальному світі є цей представник Бога, ця слуга Бога, чиє завдання полягає у тому, щоб утримувати нас в ілюзії. І ви можете запитати: А навіщо Богові це робити? Насправді є дуже хороше пояснення.