На вулиці гарна погода. Ви мали багато варіантів, чим ви могли б зайнятися сьогодні. Отже, ми дуже цінуємо те, що ви обрали прийти сюди. Сьогодні ми говоритимемо про те, хто ми. Все це частина системи йоги. Знання ми отримуємо з вчення йоги.
Перед тим, як розпочати свої бесіди, я завжди пропоную повагу нашим духовним вчителям, наставникам, які передали нам це знання. Вся інформація, яку я надаю, йде з ведичних священних писань.
Веди – дуже давні священні писання. Вони були записані 5000 років тому. Але саме собою це знання вічне, тому до того як воно було записано, його передавали усно від одного досконалого духовного вчителя іншому. Така послідовність досконалих вчителів відома як лінія учнівської послідовності або парампара. Ми перебуваємо в парампарі, яка називається Брахма Сампрадая, і вважаємо, що нам дуже пощастило отримувати знання з такої послідовності. Тож це не моя особиста думка, я просто передаю давню науку.
Якось я чув одну історію. Вона досить кумедна.
Була одна проста сільська людина. Він ніколи не виїжджав зі свого села, але одного разу він поїхав до міста і заблукав. Він побачив одного дуже багатого та добре одягненого аристократа. Він, сільська людина, був одягнений по-сільському. І ця проста людина звернулася до того великого міського аристократа: «Вибачте, будь ласка, а ви не могли б мені сказати, де я перебуваю?»
Цей дуже пихатий аристократ сильно образився і сказав: Ти знаєш, хто я?! Але проста сільська людина нічого не зрозуміла і запитала ще раз: «Вибачте, будь ласка, ви не могли б просто сказати, де я?». А міський аристократ йому знову відповів: Ти знаєш, хто я?!! А цей простий хлопець знову спитав: «Пан, вибачте. Скажіть, де я? Аристократ, що вже розлютився, відповів йому знову: «Ти знаєш, хто я?!!!»
І тоді маленька сільська людина вигукнула: «Боже! Який бардак! Я не знаю де я. А він не знає, хто він! (сміх)
Насправді все так і йде. Ми справді не знаємо, хто ми. І це проблема. Але ми думаємо, що знаємо і все життя ми сприймаємо себе неправильно. Веди говорять, що ми всі повинні ставити собі запитання: Хто я? Але, на жаль, ми ніколи не ставимо собі це питання, тому що ми думаємо, що вже знаємо відповідь: “Звичайно я знаю, хто я!”
У нас у всіх є те, з чим ми ототожнюємо себе. У нас це все життя. У нас є це в розумі, на вустах і навіть у кишенях. Мається на увазі те, що я думаю про себе, як я говорю іншим про себе і можу навіть довести це за допомогою свого паспорта та інших документів. Ми це приймаємо, і решта теж. Але чи справді це ми?
При ближчому розгляді ми виявляємо, що це лише набір ярликів. І процес їхнього присвоєння починається з народження. Усі, хто знаходяться тут зараз, при народженні отримали один із двох ярликів – чоловічої статі чи жіночої статі. І ми досі ототожнюємо себе таким чином: я – чоловік чи я – жінка. І в той же час ми отримали ще один ярлик відповідно до нашої раси: білий, темний – який би не був. Наше ототожнення за національністю може бути дуже сильним: я – українець, я – росіянин, я – американець. Ототожнення з сім’єю: ми належимо цій сім’ї. І, насправді, це ототожнення настільки сильне, що кожен день на планеті одна людина вбиває іншу тільки через те, що у них різні ярлики. І це лише початок.
Протягом нашого життя приходить і йде безліч ярликів. При народженні нас називають немовлята, потім діти. Ми йдемо до школи, і тепер ми учні, минає ще кілька років – ми підлітки та, нарешті, дорослі. Ми отримуємо якусь професію у житті і тепер відомі відповідно до неї: доктор, адвокат, секретар, медсестра, військовий. «От хто я! Я – військовий». Потім ми одружуємося і негайно стаємо чоловіком чи дружиною. У нас з’являється дитина, тепер ми батьки: мама, тато. Минає ще кілька років: бабуся, дідусь. І так ми бачимо себе: Це я. Ось хто я». І так триває і триває доти, доки ми нарешті не отримуємо останній ярлик – небіжчик.
Але якщо ми подивимося на це уважніше, то побачимо, що це пов’язано лише з матеріальним тілом. Так, це правда: тіло чоловічої статі чи жіночої, темне чи біле, молоде чи старе – яким би тіло не було, воно таке. Це правда. Питання таке: чи це ми?
Щодня ми здійснюємо паломництво до дзеркала, щоб подивитися, як ми виглядаємо. Іноді ми трошки засмучуємося, але завжди повертаємося наступного дня: «Хм, може там щось покращилося?». Але чи справді ми бачимо себе? Це матеріальне тіло ми?
Якщо ми хочемо отримати найбільш авторитетну відповідь, то маємо звернутися до священних писань світу. І там виявляємо: ні, ми не матеріальне тіло. Але це сучасний світ. Дуже рідко, щоб хтось звертався до священних писань, щоб дізнатися про істину життя. Але те, що ми легко приймаємо, це висновки вчених. Науковці нам подобаються, бо вони все доводять. І в цьому випадку вчені лабораторно довели, що ми не є матеріальним тілом.
Вони встановили, що в тілі немає клітини, яка жила б довше п’яти років. У деяких клітин дуже коротке життя. Наприклад, клітини, що становлять внутрішню стінку шлунка, живуть п’ять днів, клітини шкіри – один місяць, клітини печінки – шість тижнів тощо. І за п’ять років змінюється все. Якщо я візьму свою фотографію, зроблену 10 років тому, очі, які сфотографовані на цій фотографії, – це не ті очі, якими я дивлюся на цю фотографію. Насправді, це не ті самі очі. Тож відповідно до цієї наукової формули, якщо мені 35 років, у мене було сім тіл. Але, звичайно, ми знаємо, що ми не сім різних людей. Усі знають: я, як і раніше, я. Отже, матеріальне тіло – це змінний фактор, а постійний фактор – це ми самі. Так, ми не це матеріальне тіло.
І зараз деякі люди починають займатися медитацією, інтроспекцією. Вони звертаються вглиб себе, щоб дізнатися, хто вони насправді. І коли ми звертаємось углиб себе, що ми виявляємо? Емоції, бажання, почуття, волю – це все дуже реально, і легко дійти висновку: ось хто я насправді.
Але ми повинні звірити це з писаннями, особливо з ведичними писаннями, які є дуже докладними в цьому питанні. І коли ми робимо це, ми виявляємо, що робимо ще одну помилку. Це також не ми. Насправді це ще одне матеріальне тіло. Воно називається тонке ментальне тіло. Іноді його називають астральне тіло. Я впевнений, що деякі з вас чули про астральне тіло. Отже, насправді у нас два тіла: фізичне тіло та ментальне тіло. Це ніби у нас було два шари одягу: верхній одяг та нижній одяг.
Але питання залишається питанням: «Хто я?». Ще раз ми звертаємося до Вед і дізнаємося, що ми відносимося до іншої категорії енергії. Все – енергія. Наші тіла – це матеріальна енергія, але ми дізнаємося, що ми – це духовна енергія. І далі ми дізнаємося, що ми – найдрібніша іскорка духовної енергії.
Ми дізнаємося, що матеріальна енергія – тимчасова. Це легко можна побачити. Ми дуже добре знаємо, що тіла тимчасові. Настільки, що ми навіть не хочемо про це говорити. “Гей, про це не треба!” Але навіть щось постійніше, як ця будівля. Поверніться сюди за 1 000 років: «А де ж була ця лекція?». Все тимчасово. Однак ми дізнаємося, що дух вічний. Вічний означає, що немає початку і немає кінця. Тож ми вічні.
Також ми дізнаємось, що матеріальна енергія – нежива. І знову ж таки, це легко можна побачити: цей стіл, цей мікрофон – у них немає життя. Однак ми дізнаємося, що дух – це і є саме життя. Немає такого поняття як «жива матерія» і немає такого поняття як «мертвий дух». Ми – життєва сила у тілі. Доки ми присутні в тілі, тіло називають живим. Насправді це неправда: тіло мертве. Ми живі. І це стає дуже зрозумілим у момент смерті. У момент смерті ми залишаємо тіло, і в цей момент тіло виявляє свою справжню природу. Воно не може навіть сидіти на стільці – падає на підлогу.
Тож ми — життєва сила в тілі. Тому насправді ми є духовною душею. Духовна означає, що ми духовні за своєю суттю, а душа означає, що ми індивідуальна духовна іскра. Ми ніколи не стаємо кимось іншим. Ми ніколи не припиняємо існування. І для деяких людей це дуже сумна новина: Що? Я завжди буду собою? Назавжди? О ні, я думав, що це вже скоро закінчиться! Вибачте, це ніколи не закінчується. Але коли ми дізнаємося істину у житті, ця новина стає дуже прекрасною. Тож ще раз: ми – це духовні душі.
І далі ми дізнаємося, що ми є невід’ємною частинкою Верховної душі. Існує Верховна Душа, від якої ми всі походимо. Нас називають атма, Верховна Душа – це Параматма. Так що ось хто ми насправді. Ми не тіло і не розум, ми духовна душа. І це найважливіше, що ви можете зрозуміти у житті. Якщо ми не знаємо, хто ми, ми не знаємо, що нам робити з нашим життям. Тож життя стає дуже заплутаним: що робити?