Інтуїтивно ми всі знаємо цю істину. І є невеликі приклади, на які можна звернути увагу, на яких ви можете зосередитися і побачити це.
Наше матеріальне тіло старіє, цього не уникнути. Єдине, як можна уникнути старіння, – це померти молодим. Якщо ви вмираєте молодим, ви не старієте. Але якщо ви залишаєтеся в тілі, воно старіє. І ось ви знаходитесь у своєму тілі, скажімо, 70 років. Але ви не почуваєтеся 70-річним. Ви почуваєтеся так само, як у молодості. Коли ви дивитесь на світ, ви все той же юнак. Але коли люди дивляться на вас, вони бачать старого. Розумієте? Це реальний досвід. Якщо ви знаходитесь в літньому тілі, ви розумієте, про що я говорю. Ваше тіло може відчувати себе старим, в ньому може багато чого боліти і так далі, але ви не почуваєтеся старим.
Пам’ятаю, одного разу я сходив із літака, і стюардеса стояла на виході, як вони зазвичай роблять, і говорила всім: «Дякую велике». Я виходив, і вона мені теж сказала: «Дякую, пане». А я почав озиратися і дивитися, кому ж вона це каже, і там нікого не було. Тоді я зрозумів, що вона мені це говорить. Я ніколи не думав про себе, як про пана, я той самий молодий хлопець. Але реальність така, що тепер у тіла інша номінація – пан.
Ще невеликий приклад. Скажімо, людина загубилася в морі: корабель потонув і являється зниклим у морі. І, скажімо, це сталося взимку. Він не тільки зник у морі, але й море дуже холодне, там шторм тощо. Цю людину починають шукати та запускають літаки та кораблі для того, щоб знайти тих, хто вижив. Скажімо, не одна, а десять чоловік було на кораблі. Але через певний час – три дні чи чотири дні, скільки там заведено, – пошук відкликають назад. Чому? Тому що вони знають, що люди не зможуть вижити довше за цей термін, вони вже мертві. Немає сенсу шукати мертве тіло. Доки є ймовірність, що це буде живе тіло, вони зроблять будь-що. Але тільки-но вони приходять до висновку, що люди вже мертві, то не витрачають гроші заради пошуків мертвого тіла.
Тому що цінність у особистості, а не в тілі. Ми це всі знаємо. Коли хтось, кого ви любите, вмирає, його тіло залишається. Ви відчуваєте великий смуток, ви плачете, ви відчуваєте дуже велику втрату вашого любимого, хоча його тіло прямо перед вами: «Так, але він відійшов». Той, кого ви любили, пішов, а тіло, як і раніше, на місці.
Ще один приклад, людина лежить у лікарні, має рак або будь-що. Витрачаються всі можливі гроші для того, щоб врятувати цю людину: не має значення, скільки це буде коштувати. Але коли людина вмирає і в них залишається тіло, єдине, що можна зробити із цим тілом – викинути його у відходи. Вони вже не тримаються за нього.
Відповідно до різних віросповідань, яким йдуть люди, його або відразу ж ховають, або через 2-3 дні, або через 7 днів – залежно від того, яку віру чи традицію дотримуються люди. Але, у будь-якому разі, його або закопують, або кремують – ніхто його не зберігає.
Тіло має цінність лише тоді, коли там усередині присутня особистість. Я не знаю, які цифри зараз, але знаю, які цифри було багато років тому. Тоді оцінювалося, що тіло саме собою коштує 12 $. Такою є цінність хімічних елементів, які можна з нього отримати. Якщо у вас немає золотих зубів. Тоді, звісно, дорожче. Насправді ми всі інтуїтивно це знаємо, але не живемо відповідно до цього.
Ще один приклад. Ми тільки-но дізналися, що кожні 5 років у нас повністю нове тіло. Тож якби ми були тілом… Скажімо, людина вбила когось, і 15 років її не могли зловити, але потім, нарешті, знайшли й зловили. Його звинувачують у вбивстві. Він йде до суду, і в суді його адвокат може заперечити: Ні, він не винен. Він не існував 15 років тому. То була інша людина. Правильно? За 15 років уже пройшло 3 тіла, а це означає 3 особи. Вбила інша особа, а не мій клієнт». Так можна оскаржити, але суддя цього не ухвалить. З наукового погляду адвокат має рацію: якщо ми – тіло, то тіло, яке було 15 років тому, вже не існує, і тому злочинець не винен. Але, звісно, ніхто навіть і не підніме такого аргументу, тому що ми розуміємо інтуїтивно: так, ми не тіло.
Тим не менш, ми живемо так, ніби ми були тілом. Весь наш час та енергія витрачаються на турботу про два тіла. Розгляньте своє життя. Що вона представляє собою на сьогоднішній момент? Кожний день триває 24 години. І що ми робимо з цими 24 годинами? Ми щось робимо або з фізичним тілом або з розумом. Ми їмо, спимо, працюємо, відпочиваємо, дивимося телевізор, граємо в комп’ютерні ігри, дивимося кіно, читаємо книги, газети – і все це заради тіла та розуму. Одягаємо тіло, миємо його, дбаємо про нього… Все. Нічого, крім цього, і немає в нашому житті. Ми намагаємося знайти задоволення і уникнути болю тіла та розуму. Тож наше життя побудоване на ілюзії, що я – тіло.