Коли людина самореалізована, це те, як вона ототожнює себе, як вона розуміє себе у своєму розумі та у своїй свідомості. Але це лише перший крок в усвідомленні. Це дуже схоже на математику, тому що математика є дуже точною наукою. У ній немає місця для думок: два плюс два дорівнює чотири. А люди кажуть: «Я не знаю, а може три?», «А ось моя думка, що п’ять». Але не має значення, яка в тебе думка, це чотири. Завжди було чотири і буде чотири.
І ви можете сказати: «Ну… а я не згоден», – і жити відповідно до вашої думки. Але яка цінність цього? Життя – це велике завдання, яке ми намагаємося вирішити. Я пам’ятаю в школі, у міру того як ми переходили з класу в клас, нам давали все більш довгі завдання. Спочатку було дуже просто: одне яблуко плюс друге яблуко, скільки яблук буде? Буде два яблука. Дві груші та ще дві груші – буде чотири груші. Це було досить просто, але на цьому все не зупинялося, а продовжувалося далі.
Для того щоб я міг вирішувати більш серйозні завдання, у мене має бути це початкове розуміння. Якщо я роблю маленьку помилку на самому початку, я не роблю все правильно, коли я вирішую велике завдання. Я не знаю, що зробив помилку, я просто її зробив. А потім я продовжую вирішення цього завдання, дію за дією, і нарешті приходжу до відповіді та отримую відповідь. Я дуже гордий, я вирішив таке велике завдання. І віддаю свій зошит учительці. Вона закреслює і каже: “Неправильно”. – “Але чому? Я знаю, що все правильно робив. І вчитель дивиться, знаходить мою помилку і каже: “Ось, неправильно”. І поки ви не виправите ту початкову помилку, ви не отримаєте правильну відповідь.
Те саме з життям. Життя – це велике завдання, і ми працюємо над ним. Але ми робимо дуже велику помилку на самому початку щодо того, хто ми. Ми не знаємо цього, і ми не знаємо, що ми робимо цю помилку. Ми взагалі цього не знаємо. Ми все життя вирішуємо це завдання, працюємо над ним і ніколи не отримуємо правильної відповіді. Приходимо наприкінці життя, а професор дивиться в зошит і каже:
– Ти провалився.
– Що це означає? Я ось це робив правильно, і то робив правильно.
– Вибач, ти провалився.
Так що нам необхідне це знання, інакше на нас чекає провал у житті. Це я вам точно говорю.
І, як я сказав, практично ніхто не знає того, хто він. Мої друзі зняли документальний фільм на цю тему: Хто я? Він дуже гарний, він показує різні наукові дослідження тощо. В одній із частин фільму моя знайома пішла на вулиці та питала у людей про те, хто вони. І вона підходила до них і говорила: “Привіт, я роблю інтерв’ю для фільму, який знімається, чи могли б ви мені сказати, хто ви?”
І для всіх це здавалося дуже легким. «О, я Джем, мені двадцять три, я з Америки, я навчаюсь в університеті, я крута». І всі відповідають у такому дусі, дуже легко. Звідки я, скільки мені років. А потім вона казала: «Ну а скажи мені, в чому твоя суть? Сутність? І ніхто не міг відповісти. І це були різні люди: молоді, старі, з різних країн, різного кольору – білого, темного тощо, і ніхто не міг дати правильної відповіді. Усі ці люди провалили іспит. Тож це те, що нам потрібно знати.