І яке справжнє, найчистіше почуття душі? Любов. Ось чому ви відчуваєте любов в серці. Ось чому скрізь у світі серце є символом любові. День Валентина – день сердець, любові. Я їжджу до різних країн, і я зовсім не можу прочитати мову. Наприклад, Росія – літери інші, не такі як англійською. Я навіть не знаю, що таке написано. Але далі я бачу російське слово – я навіть можу його дізнатися, потім бачу серце, а потім бачу інше російське ім’я. Але я розумію: Сергій любить Аню. Все просто, тому що серце – символ любові. І це тому, що душа знаходиться в серці. Коли той, кого ви найбільше любили, йде, що ви кажете? “У мене розбите серце”. Так? Ось де є біль. “У мене таке почуття, ніби мені серце вирвали з грудей або розірвали серце”. Я ніколи не чув, щоб хтось казав: «У мене розбита п’ята». Ні, тому що там (в серці) знаходиться душа, я перебуваю в серці. Як би я міг дізнатися це по-іншому, окрім як прийнявши істину, що приходить до мене з ведичних писань.
І знову ж таки, атеїсти та вчені будуть в замішанні – вони цього не знають. Вони не знають, що таке життя, вони не знають, звідки воно походить. Вони не знають, куди вона йде. Вони не знають, що таке смерть і чому при смерті там уже нікого немає. Вони не можуть пояснити. Тому що відразу після смерті, відразу ж, кожен компонент тіла присутній: кров, кістки, вени, органи, нерви, мозок. Все на місці, немає нічого, чого не вистачало з матеріальної точки зору. Але чогось не вистачає – життя. І вони не можуть це вирахувати. Але відповідь на це така проста: душа залишила тіло, вона пішла. Людина, яку ви знали і любили – пішла. Насправді ви не любили тіло, ви любили особу. Чи була вона в людському тілі, чи в собачому, чи будь-де.
Ми, духовні душі, вічні. І далі ми дізнаємося з вчення, що ми не з’явилися з нізвідки. Тобто звідки з’явилася душа? Вона постала від Верховної Душі, душі не з’являються самі незалежно. Духовна енергія не відбулася просто з нізвідки, вона йде з джерела, і джерело – це Верховний Господь, Верховна Особа. Ми індивідуальні особи та Верховний Господь теж індивідуальна особистість. Мовою Вед, на санскриті це називається «аді-пуруша». “Пуруша” означає “Господь”, “аді” означає “перший, початковий”. Найперша, найперша особистість, з якої ми всі походимо, тому ми завжди маємо взаємовідносини з Верховною Особою. І Господь каже в Бхагавад-гіті: «Я насіння, що дає народження усьому – початковий Батько».
Це означає, що ми маємо з Ним вічні взаємовідносини, в нас не можемо їх не бути. Ми не можемо їх закінчити, ніщо їх не закінчує. Смерть їх не торкається. За наших матеріальних взаємовідносин смерть повністю розлучає нас, але в духовних взаємовідносинах їх ніщо не може торкнутися. Так що знову ж таки, ми дізнаємося це. Є стільки суперечок з приводу того, що Бога немає, чи ми всі Бог. Можливо, багато хто з вас чув ці різні аргументи. Але вони всі суперечать істині – це неправда. І ви можете відчути, що це неправда. Так само, як, наприклад, така ідея, що ми всі – Бог.
Ось ми тут маленькі, одна десятитисячна частина кінчика волосся. І я – Бог, так? Я взагалі нічим не керую. Бог – це той, хто керує. А чим я можу керувати? Усі намагаються керувати всім, але ми не здатні це робити. І це також розчаровує. Усі намагаються контролювати решту: «Я хочу, щоб вони були, як я хочу». Ми намагаємося керувати природою, ми намагаємось керувати всім. Але ми навіть не можемо керувати власним тілом, наше тіло керує нами. Якщо ви такий «великий керуючий», спробуйте керувати вашим розумом. Ви не керуючий – це абсурд.
І те, що нам потрібно знати, – хто ми насправді? Я вічна духовна душа, я не перестану існувати. І ми всі хочемо для себе найкраще життя, я маю на увазі, що це нормально, тому що природа душі – це мати дуже досконале і приємне життя наповнене радістю, щастям і любов’ю. Такою є природа душі. Ми всі намагаємося досягти цього, тому що це йде зсередини, всі хочуть цього. Але ми не знаємо, як цього досягти. Бігаємо по колу життя за життям в ілюзії, що я це тіло, намагаючись виконати це бажання. І в нас ніколи не виходить. За мільйони життів ми так і не виконуємо цього. І ніколи не виконаємо. Тому розумна людина починає усвідомлювати: «Мені треба залишити…» Ми не хочемо здаватися, але нам треба здатися. Залишити цю ідею, щоб бути паном, керуючим, господарем. Залишити помилкову, неправильні уявлення щодо того, що зробить мене щасливим.