Як у духовної душі, у нас є багато вроджених якостей. Це означає, що, по суті, вони є частиною нас, ми не можемо відокремити їх від своєї природи. Як, наприклад, вологість – це невід’ємна якість води. Ви не можете відокремити вологість від води. Я припускаю, що в цій склянці вода. Я ще не пробував, але знаю одне: вона мокра. Уся вода мокра. Чи падає вона з неба, йде з крана чи тече у річці Волзі, вона завжди мокра. Це вбудовано. І духовна душа має вбудовані якості, вони притаманні їй завжди. І одна з цих якостей, або одна з цих потреб – потреба у взаємовідносинах. Немає такого поняття, як особистість без взаємовідносин.
І коли у своїй розмові я використовую слово «особистість», я не маю на увазі лише особистостей, які перебувають у людських тілах. Знову ж таки, через брак розуміння ми приходимо до висновку, що особистості – це люди, а всі інші форми життя – ні. Це просто собаки, чи кішки, чи корови, чи квіти – там немає жодних особистостей. Але це зовсім неправильно. Усюди, де є життя, є індивідуальна душа, є особистість.
І кожна особистість залучена до багатьох взаємовідносин. І що більш просунута форма життя (мається на увазі, чим більше просунуто тіло, у якому зараз перебуває душа), тим складніші ці взаємовідносини. Розумієте? Квіти, рослини, в них дуже проста структура взаємовідносин. У них є взаємини із землею, дощем, повітрям та тінню від іншого дерева. Там є стосунки. Або з пилком і бджолою, яка переносить цей пилок. Або з комашками, які поїдають його кору. Або з птахами, що в’ють гніздо на цьому дереві. Це все взаємини. У біології навіть є таке поняття як симбіотичні взаємини – співпраця, допомога одна одній.
Тож будь-яка форма життя залучена у взаємини. Чому? Тому що такою є природа душі.
Пам’ятаю, одного разу я проїжджав по штату Колорадо, де дуже широкі простори, природні зони, зокрема дуже протяжні пасовища. Відстань там вимірюється в милях, що буде приблизно вдвічі більше, ніж кілометр. І можна було звернути увагу: протягом усіх цих миль не було жодних тварин, окрім двох коней. І вони стояли поруч один з одним, пліч-о-пліч, дивлячись один на одного. І кожен із цих двох коней згинав свою шию навколо шиї іншого коня. Тобто вони зійшлися разом, вони знайшли один одного і мали взаємовідносини.
І у нас не лише є взаємовідносини, але вони нам потрібні. По суті, у нас навіть немає вибору – ми потребуємо цих взаємин. Взаємини живлять душу. Якщо це правильні взаємини, звісно. Але слід сказати так: взаємовідносини впливають на душу.
Тож люди, які вважають, що вони можуть виключити зі свого життя всі взаємовідносини, перебувають в ілюзії – це неможливо. Деякі зі шляхів йоги вчать, що кінцева досконалість означає, що ти стаєш настільки духовно досконалим, що в тебе не буде ніяких взаємовідносин, і потім ти увійдеш у певний стан порожнечі і навіть втратиш власну індивідуальність і станеш нічим. Або інший варіант, що, в принципі, те саме, – станеш усім. Це не правда. Це все частина великої ілюзії.
Це недосяжно. Ти не можеш стати нічим, бо ти вічна духовна душа. Ти не зможеш стати всім, бо знову ж таки ти маленька духовна душа. Тож це просто вигадки. Вигадана недосяжна мета. І, зрештою, тобі доведеться дійти розуміння: «Мені потрібні взаємовідносини».
І в цьому світі самі одинокі люди – це люди, які не мають взаємовідносин, які дали б їм задоволення, тепло. Можливо, у них велика слава і становище, і незвичайний престиж, або вони великі в будь-чому, але вони самотні. Чому? У тебе є все, як ти можеш бути самотнім? Всі тебе знають, поважають, славлять, але ти самотній. Розумієте? Тому що немає близьких взаємовідносин у любові.
Ми, духовні душі, маємо одну й ту саму природу. Знамениті ми чи нікому не відомі, багаті чи бідні – немає значення. Я все та сама духовна душа і в мене все ті ж потреби.
Я подорожую дуже багатьма місцями, і люди кажуть: «Напевно, це так класно, так цікаво». Але насправді скрізь одне й те саме. У всіх людей одні й ті самі потреби. У якій би країні вони не жили, яке б тіло в них не було, яка б їх культура не оточувала – це не має значення. Скрізь одне й те саме – духовна душа з тими самими потребами.
Так що послання одне й те саме для всіх. Не так, що це послання для якоїсь однієї певної групи людей, це послання для всіх, для кожного.