І, звичайно ж, як ми знаємо, у людському житті взаємини дуже складні. Це не так, що просто бджілка прилетіла і принесла пилок на якусь квіточку і всі задоволені. У нас є взаємовідносини, коли ми відчуваємо батьківські почуття, коли ми перебуваємо в дружбі з кимось, шлюбні стосунки, взаємовідносини на роботі (начальник та його підлеглі), взаємини з нашими собаками, кішками, яких ми любимо (часто ми їх любимо більше, ніж інших).
Чому своїх тварин ми часто любимо більше, ніж людей? Тому що стосунки з ними дуже прості. Ось у мене собака. Я люблю її, а вона любить мене. Все просто. Але з дружиною: “О, Боже!” І часто схоже на те, що собака любить мене більше, ніж дружина. Можна зробити невеликий тест, щоб побачити. Візьміть собаку, візьміть дружину та посадіть їх у багажник машини. Закрийте багажник, йдіть на шість годин. Поверніться за шість годин, відкрийте багажник і подивіться, хто з них буде радий вам більше (сміх у залі). Гаразд, не треба цього робити (сміється), бо у вас можуть виникнути проблеми.
«А якщо чоловіка та собаку?» (Репліка із зали). Можна і так. Головне, щоб у чоловіка рушниці в машині не завалялося.
Але в будь-якому випадку суть така: у людей дуже складні взаємини і ми очікуємо від цих взаємин багато чого. Розумієте? Собака не чекає багато, а ми чекаємо дуже багато.
І також ми всі повинні визнати, що взаємини є джерелом найбільших проблем. Найбільших проблем, розладів, головного болю, розбитого серця. Все це походить із взаємовідносин. Решта, порівняно з цим, набагато простіше.
Але ми продовжуємо шукати ці досконалі взаємовідносини. Це те, що кожен сподівається знайти: «Хочу знайти досконалу особистість, яку я зможу узнати, полюбити і щоб вона любила мене. Це зробить мене щасливим». І зазвичай, коли люди одружуються, у них в очах «зірки»: «Я люблю тебе! Ти зробиш мене щасливим, а я зроблю тебе щасливою!» – «Так звичайно. Я згідна!»
Але рано чи пізно ми виявляємо, що щось не виходить. І навіть якщо якимось чином протягом усього життя виглядає інакше, це все одно тимчасово – мені доведеться залишити ці взаємовідносини. Це вбудовано у них із самого початку. Насправді, при укладенні шлюбу, коли люди присягаються один одному в любові, вони кажуть так: «Я любитиму тебе доти, доки смерть не розлучить нас». Тож із самого початку є розуміння: «Нам доведеться розлучитися – смерть розлучить нас». Це вже гарантовано. Це не так: можливо, це станеться. Ні. Це гарантовано. Чому? Тому що це тимчасовий світ, наші тіла є тимчасовими. Розумієте? Вони існують дуже короткий час і потім йдуть.
Тож смерть того, кого ми любимо – це найболючіше. Тому що той, кого я люблю, залишає чи залишив мене. І ні я, ні він не можемо цього запобігти. Я не хочу, щоб він або вона йшли, вони теж не хочуть йти, але це все одно відбувається. І так влаштовано, так влаштовані матеріальні взаємовідносини.
У матеріальній свідомості, при помилковому матеріальному розумінні ми думаємо, що ми тіло, і ґрунтуємося на цьому. По-перше, це не приносить нам щастя. А по-друге, це тимчасово. Тож це не те, що потрібно нам, духовній душі. Це заміна. І це погана заміна. Але поки ми не знаємо істини, у нас немає іншої альтернативи, оскільки нам потрібні взаємовідносини.