А зараз я хотів би сказати дещо. У міру того, як «просувається» наше суспільство – ми називаємо це просуванням, матеріальним просуванням – ми входимо в так зване електронне століття, нас усіх поглинають електронні пристрої: стільникові телефони, комп’ютери, айфони тощо, і все, що з цим пов’язано: Інтернет та веб-сайти, соціальні мережі та інше.
І ці пристрої роблять так, що ми можемо отримувати миттєвий доступ до «Вконтакті», «Фейсбуку» та «Інстаграму»: я можу миттєво надіслати що завгодно усім. Тому у нас є соціальні сайти та друзі на цих сайтах. “У мене вже 500 друзів!” І я миттєво можу надіслати їм будь-яке повідомлення чи будь-яке зображення, яке хочу.
Але я, як і раніше, самотній. Те, що ми робимо – це все більше ізолюємо себе від особистих контактів. Ніхто вже не ходить отак: «Привіт, як ти?» Не посміхається, бо добрий день. “Як почуваєшся?” Чи не знайомиться з новими людьми. Ні, тепер все тільки так: люди ходять вулицею, тикаючи пальцями в пристрій (показує).
Нещодавно я бачив: три хлопці йшли разом вулицею, друзі, я так припускаю (принаймні вони йшли разом), і у всіх трьох були мобільні телефони. Вони навіть не знали, що поряд з кожним з них є два інші. Вони не розмовляли між собою, вони розмовляли з кимось у телефоні.
Тож те, що ми робимо, – це знеособлюємо суспільство дедалі більше. Ми навіть не знаємо, як будувати взаємини один з одним, ми можемо робити це лише віртуально. Тепер все стало так просто, мені навіть не треба посміхатися, я можу надіслати посмішку: не турбуй мене. А якщо мені не подобається те, що кажуть, я це видаляю.
Це безособовий світ, світ імперсоналізму. І ми вчимо цьому своїх дітей, починаючи з трьох-чотирьох років. У кожної маленької дитини тепер смартфон. У них – «смарт» – це по-англійськи означає «розумний» – розумний телефон, але дурна дитина (сміх в аудиторії).
І скоро вже не буде вчителів у школі, а лише комп’ютери. Немає вчителя, якого треба поважати, якого треба слухати, якому треба старатися слідувати. Вчителя просто немає. Комп’ютер. Це все так безособово.
Виходячи з того, що я тільки-но розповів, що це робить з нами, духовною душею? Це висушує нас і змушує перебувати у дуже важкому стані. Тому що ми потребуємо особистих взаємовідносин. Тому що нам це потрібне.
Але тепер ми «просуваємося» вище за це. Ви навіть не можете піти в якусь компанію та поговорити з людиною – ви розмовляєте лише з комп’ютером. Куди ж поділися всі люди? Кажуть, що людей забагато. Ні, надто багато безособових взаємовідносин.
Дух дружби живить душу. Це те що нам потрібно. Насправді ми просуваємося до дедалі більшого стану депресії, самотності, занепокоєння – це недобре.