Питання: Ви вірите в чари, дива? Наприклад, зцілення, поява грошей?
Відповідь: Знову ж таки, є дві категорії чудес. Що таке чудеса? Це колись відбувається щось, що здається неможливим. Ця людина мала померти від раку і якимось чином вона зцілилася. І це диво. Або, як ви кажете, гроші звідкись з’явилися. Це ті дива, на які ми сподіваємось. Але справжнє диво, це коли ви стаєте тим, хто любить Бога, замість того, щоб бути тим, хто любить світ.
Диво – це коли ми змінюємося з такого стану свідомості, коли ми ототожнюємо себе з матеріальним тілом і бачимо своє завдання у тому, щоб насолоджуватися цим світом на такий стан свідомості, коли ми розуміємо, що ми не це тіло, і витрачаємо свій час та енергію на любовне служіння Богові. І це можна побачити знову і знову, що найменш, здавалося б, вірогідні люди, про кого зовсім не подумаєш, за допомогою оспівування Святих Імен Бога стають найбільш… перетворюються на тих, хто дійсно любить Бога, і це диво. І це відбувалося незліченну кількість разів. І це може статися з кожною людиною.
Ми повинні вірити в дива, але дива походять від Бога. Чудеса не походять із нічого, вони відбуваються, коли ми співпрацюємо з Ним. Тоді дива з приводу того, що може змінитись ваше серце або змінитись ваша свідомість, стають реальністю, це вже не просто фантазія. Тож дива цього світу – це просто поява гарної карми. Ми не знали про те, що на нас чекає хороша карма. Це була наша карма – виграти у лотерею, але ми не знали про це. Так що ми купуємо квиток і з’являється карма, і ми думаємо: “Це диво!” Але це не диво.
Питання: Розкажіть докладніше, як ви підготували свою сестру та її сім’ю перед відходом в інший світ?
Відповідь: Як тільки мені повідомили, що у неї напад. У неї інсульт. У неї виявили рак мозку. І потім вони зробили біопсію цього раку мозку, щоб з’ясувати, що то за рак. І ця операція з вилучення біопсії пішла не вдало, так би мовити, у неї відбулося ще два інсульти і її повністю паралізувало, вона не могла ворушитись і говорити. І так далі… але в будь-якому разі… і мені повідомили про це. І одразу ж я зателефонував своєму племіннику – її синові, і сказав, що мені шкода чути про цю ситуацію з нею. Вона була у госпіталі, у лікарні непритомна. І я запитав у нього: “Ти будеш… міг би ти бути сприйнятливим і міг би співпрацювати, щоб зробити те, що допоможе їй духовно у цій ситуації?” І він сказав: “Так”. Я сказав: “Чудово”. Я сказав: “Я тобі надішлю посилку, там буде свята вода”. Я без великих подробиць, тому що він нічого не знав про це вчення, тому що він не зацікавлений. Він зовсім не проти того, щоб я цим займався, він не дивиться на мене як на якогось божевільного, але сам по собі не зацікавлений. Але у будь-якому випадку.
Отже, щоб було простіше, я сказав йому, що надішлю святу воду, намисто, зроблені зі спеціального дерева, називається “туласи” – це така інкарнація (втілення) відданої Господа у формі рослини. Туласі – це найсвященніша рослина з усіх рослин у цьому світі. Так що намиста на шию, зроблені з цього дерева, мають духовну силу і захищають людину в момент смерті. Це взагалі вже інша тема, я не буду глибоко вдаватись у це.
Я сказав: “Я надішлю це намисто, повісь їй на шию. І я надішлю тобі оспівування мантр. Ввімкни його. І навіть хоча може здаватися, що вона непритомна, вона зможе це почути”. І це слухове сприйняття все одно проходить через перешкоду того, що не працює її мозок і таке інше.
Потім я зателефонував до свого друга в Штатах, пояснив йому ситуацію і попросив його надіслати такий набір. І він це швидко зробив. Цей набір надійшов їм. Так само я вислав їм посилання на оспівування, де співаю я і співає мій духовний вчитель; посилання в Інтернеті, де вони можуть завантажити або відтворювати звідти. І потім я сказав, що вони можуть повторювати ці імена Бога час від часу, або імена Ісуса, тому що вона була дуже віддана Ісусу. Хоча, знову-таки, вона дуже поважала і дуже добре ставилася до того, що я роблю.
Але в будь-якому випадку, я сказав, що час від часу ви можете шепотіти ці імена Бога в її вуха. Це духовні імена Бога. Або ім’я Його сина – Ісуса. Тож я сказав Ісус, Крішна, Гопала, Говінда, Гооранга. Я надіслав їм ці п’ять імен. І я сказав, коли ви це робитимете, кажіть, що ви її дуже любите, але Бог любить її ще більше, і Він чекає на неї. І Господь Ісус чекає на неї. Їй нема чого боятися. Вона… їй потрібно легко розлучитися з усім, що пов’язує її з цим світом і Бог подбає про неї. Вона може йти.
І це те, що я зробив. І вони це зробили. Це вже наступна частина, що вони це зробили. І вона пішла хорошим чином. Я був щасливий. Добре, якби нам усім так пощастило. А не так, коли довкола нас усі люди плачуть: “О, мій дорогий… моя дорога вмирає”. Тому що все, за що ми турбуємося, це те, що ми відчуваємо розлуку, що я сумуватиму за ним. Ми не думаємо про нього. Куди він іде? Що з ним відбувається? Що буде з ним?
Ми навіть… Багато людей взагалі не знають, що щось буде після смерті. І що ми зробили до того, що допоможе їм у цей момент? Можливо нічого? Що ми робимо, коли ми стоїмо довкола них, а вони готуються залишити тіло? Ми плачемо: “Ой, будь ласка, не йди, ми без тебе не зможемо”. Це тільки ще більше ускладнює їхню подорож, бо їм треба йти, а ми говоримо: “Ні, не йди”. І вони просто страждають з усім цим, і ми тільки таким чином збільшуємо їхню привʼязаність до нас.
Вони не можуть зосередитись на Богові і на тому, на чому вони мають зосередитись. Єдине, про що вони можуть думати, це про нас, тому що ми цього вимагаємо. Ми взагалі їм не допомагаємо, ми заважаємо. Розумієте? Але оскільки люди нічого з цього не знають, ми робимо все неправильно. Але якщо у вас є знання, ви можете діяти правильно.
Так що ось у чому сенс. Ми повинні навчитися тому, що робити у всіх цих ситуаціях. Моя сестра і я разом, ми робили те саме з нашою матір’ю. Це був той самий сценарій: у неї був інсульт, свідомість була дуже обмежена, вона не могла ковтати, не могла говорити, але вона трохи була притомна. Вона знала, що ми тут. Спочатку вона трішки могла тиснути наші руки.
Так що моя сестра, християнка, і я, який слідує цій філософії йоги, разом ми дуже добре співпрацювали і допомогли їй піти. Коли вона залишила своє тіло, ми обидва були там. І моя сестра читала псалом і молитву Господню з Біблії, а я оспівував мантри в її вухо і при цьому ще грав.
Оспівування мантр, і на шиї у неї були намиста зі священного дерева, свята вода на голові, святий пил на лобі, і в неї було все в повному комплекті. Вона була готова в дорогу, чудово підготовлена.
Протягом життя вона дуже багато переживала, непокоїлася, просто була однією із таких людей. І в цей момент всі її занепокоєння пішли, розгладилися зморшки на лобі, вона була повністю розслабленою, дуже гарною і медсестри дивилися так: “Ух ти!” Я сам її не впізнавав. Тому що ми знали, що робити. Сестра насправді не знала, але я знав і я допомагав.
Одного разу я вийшов на прогулянку після того, як я кілька днів провів у неї, і вона спала в цей момент. Я сказав сестрі: “Я пішов прогулятися, скоро прийду”. І сестра каже: “А якщо щось відбуватиметься, що мені робити?” І я кажу: “Роби ось що…”
Тож нам потрібно це знати, бо таке трапляється щодня з усіма людьми. Смерть — це ще одна частина життя. Якщо ви не знаєте, що робити, то це кінець, це трагедія, це просто: “А-а-а-а!” Але якщо ви знаєте, що робити і ви самі будете підготовлені до цього моменту, коли він відбуватиметься з вами, ви будете готові. Це буде ще один день життя. У будь-якому випадку…