Як в духовної душі, в нас є конкретна мета життя. Будучи вічною духовною душею, ми маємо багато життів. Або, точніше сказати, одне життя, яке відбувається у дуже багатьох тілах. Так що філософія йоги включає філософію реінкарнації.
Ми знаємо, що у матеріальному світі є дуже велика різноманітність видів життя. Багато видів життя. Насправді Веди говорять про те, що існує 8 400 000 форм життя. Різні тіла. Рослини, комахи, рептилії, птахи, мешканці вод, тварини, люди. Дуже багато. І потім є більш високі форми життя, їх називають напівбогами. І в кожному тілі є духовна душа. Але тіло не існує дуже довго. Для людини це має бути 100 років. Це біологічний вік, призначений для людини. Але через вибір, який ми робимо в житті, ми скорочуємо його майже вдвічі.
Ми входимо в тіло, живемо дуже короткий період часу, потім виходимо з нього. Але ми маємо піти кудись. Ми не можемо припинити існування. І до тих пір, поки ми зберігаємо матеріальну свідомість, мається на увазі, коли ми наповнені матеріальними бажаннями, прив’язаностями, кармою, ми переходимо в інше тіло в матеріальному світі. І це визначається тим, що ми зробили у цьому житті.
Отже, ми входимо в нове життя, ми називаємо це «нове життя». Коли душа входить у нове людське тіло, то: «О, нова дитина!» Але там немає нічого нового, окрім тіла. Ця особа вже давно тут, вона вічна. Це називається «кругообіг народжень і смертей». І всі у матеріальному світі перебувають у цьому колесі. Одне життя, інше життя, наступне життя і таке інше.
І, звичайно, по ходу справи ми намагаємося як тільки можемо влаштувати собі найкраще життя. Ми всі хочемо щастя. Ми всі хочемо насолоди. І причина, через яку у всіх одна і та ж основна мета – задоволення – це те, що за своєю природою у нас, у душі, є вроджені якості. На духовному рівні ми всі однакові. З матеріального погляду ми можемо бути дуже різними, але духовно всі рівні. І у нас у всіх є вбудовані якості і справжня природа, а саме – бути щасливими, бути наповненими насолодою.
Тож за природою ми всі – шукачі насолоди. Подивіться на будь-яку форму життя, чи то собака, чи кішка, чи птах, чи ведмідь, на будь-яку форму життя. Усі форми життя шукають щастя. Коли ми приходимо до людської форми життя, ми маємо трохи більше можливостей для того, щоб це влаштувати, тоді як у нижчих формах життя нами керують просто природні інстинкти.
Наприклад, ведмеді. Особисто я їх ще не бачив, але мої друзі вчора бачили чотирьох. Усього за 15 хвилин до того, як я з’явився на тому місці. А я побачив лише те, що після них лишилося. Те, що вони залишили після себе. У будь-якому випадку, вони ведуть своє життя, яким керує природа. Так що вони мають певне харчування: що вони їдять, коли їдять. Зараз з їх випорожненням зрозуміло, що вони їдять ягоди. Харчування рибою майже скінчилося. Тепер вони перейшли на ягоди, перш ніж піти спати. «Настав час спати, і ми, мабуть, поспимо якийсь час». Я не знаю, скільки вони сплять, чотири-п’ять чи кілька місяців. Вони не намагаються нічого вигадувати. «А як нам краще це зробити? А може, цього року пізніше спати ляжемо? Подивимося якесь кіно перед сном. Прокинемося посередині дороги, перекусимо». Ні, так вони не роблять. Вони роблять те, що їм передбачається робити відповідно до цього виду тіла.
Але коли ми отримуємо народження в тілі людини, ситуація трохи інша. У нас більш розвинений розум, більш розвинений розум. І ми не задоволені. Ми дуже не задоволені. Нам завжди мало. Ми постійно намагаємось отримати все більше задоволення. Ми намагаємося весь час придумати, як нам отримати більше. «Давайте винайдемо новий прилад. Давайте ходімо туди, ходімо сюди. Давайте купимо це, купимо щось». Це гра, у яку ми граємо.
Насправді це не працює. Тому що ми ототожнюємо себе із тілом. Ми знаходимося в ілюзії: «Я тіло, і якщо я зроблю щасливим тіло – буду щасливим». Розумієте? І як ми робимо тіло щасливим? Через почуття. Тіло оснащене почуттями. У тіла є п’ять основних почуттів, що діють: очі, вуха, ніс, дотик, язик і геніталії. І через ці провідники насолоди ми намагаємося стати щасливими. Так що ми стимулюємо почуття стількома способами, скільки можемо уявити, вважаючи, що чим більше ми їх стимулюємо, тим більше задоволення ми отримаємо. І, звичайно, ми дуже просунулися у цій здібності. У нас вже набагато більше всього, що стимулює почуття, ніж було у наших бабусь та дідусів.
Але чи стали ми щасливішими? Насправді ні, не стали. Насправді відбувається те, що ми більше розчаровані. Коли ви пробуєте щось, і воно не працює, потім пробуєте ще, і воно знову не працює, ви зрештою розчаровуєтеся: «Я не можу цього зрозуміти. Маю бути якась відповідь, але я не знаю її». І ось ми, матеріально більш просунуті, ніж коли-небудь раніше останнім часом, але більш розчаровані, більш пригнічені.
Пам’ятаєте про друге тіло, ментальне тіло? Це те, де насправді є задоволення. Язик – це просто орган, який приносить задоволення емоційній системі. Тому, хоч би скільки ви стимулювали свої почуття, якщо ви пригнічені, сумні, шкодуєте, злитесь або так далі, це не зробить вас щасливими. Розумієте? Тому що ви ментально нещасливі. Тож щастя знаходиться більше на ментальному рівні, чим на фізичному. І там же знаходиться розчарування: «Що ж не так?»
В одному з основних писань філософії йоги – це писання називається Бхагавад-гіта – є досконалий опис послідовності, яка відбувається. Коли ми споглядаємо об’єкти задоволення почуттів: дівчина, машина, будинок – хоч би що це було… Споглядаючи об’єкти почуттів, людина розвиває до них прив’язаність. Ми всі вже пройшли цей сценарій, тож усі можемо це зрозуміти. Ми починаємо прив’язуватися до цього в голові.
З прив’язаності виникає бажання: я хочу це. Спочатку я думаю про це, потім я прив’язуюсь, а потім мене вже переповнює бажання: я хочу мати це.
А з бажання народжується гнів. Можливо, я отримую бажане, але це мене не задовольняє. Це часто відбувається у взаєминах: я отримую цей об’єкт задоволення, про який я мріяв. “Він зробить мене щасливою/щасливим”, – це буде “воно”. І якийсь час мої почуття досить стимулюються: “О, це блаженство!” Але, як все матеріальне, це тьмяніє, старіє. Тепер уже не таке задоволення, як було раніше, і тепер цей об’єкт задоволення стає об’єктом мого нещастя, мого гніву: “Ти повинен був зробити мене щасливою, а ти не зробив!” Ось чому стільки стосунків сповнених гнівом, це природний розвиток подій. А потім після гніву відбувається втрата пам’яті, втрата розуму, і я роблю дурниці. Я кажу і роблю те, що не зробив би при здоровому глузді. Але зараз я в гніві і тому завдаю дуже багато занепокоєння та неприємностей собі та іншим людям.
І я залишаюся у цій матеріальній петлі. Я нікуди не рухаюся у житті. І це повторюється знову і знову. І смерть також не закінчує це. Нічого не закінчується. Все продовжується точно так само в наступному житті.
Тому вчення йоги говорить про те, що є щось, крім цього. Є краще життя, але це не матеріальне життя. Це життя ґрунтується на духовному знанні, на духовному розумінні, на духовній діяльності та на духовних взаєминах. І це те, де це знання стає безцінним.