Джерело всього знання йоги – це низка священних писань, які називаються Веди. Це найдавніші священні писання. Вони були записані 5000 років тому. Проте саме собою це знання вічне. Тож до того, як воно було записано, воно передавалося усно від одного досконалого духовного вчителя до іншого. Така лінія досконалих вчителів називається лінія учнівської послідовності або парампара. І ми перебуваємо в парампарі, яка називається Брахма Сампрадая, і вважаємо, що нам дуже пощастило отримувати знання з такої лінії. Тож це не моя думка. Я просто передаю цю давню науку.
Веди говорять нам про те, як жити, якщо сказати коротко. Йога – це спосіб життя. У нас у всіх є життя, і ми проживаємо його тим чи іншим чином. Однак найчастіше ми не знаємо, як прожити життя якнайкраще. Чому? Тому що ми не маємо належного керівництва. Отже, якщо ми матимемо належне керівництво і, звичайно, бажання, ми зможемо навчитися тому, як нам проживати життя так, як це планувалося спочатку.
І як у будь-якій освітній системі освіта починається з самого початкового рівня і поступово стає все більш просунутою. І Веди кажуть, що перше, що нам потрібно дізнатися про життя, – це те, хто ми. Насправді дається така настанова: ми повинні ставити собі питання «Хто я?». Але, нажаль, ми майже ніколи не ставимо собі це питання. Тому що ми вважаємо, що ми вже знаємо відповідь.
І очевидно, що у нас у всіх є те, з чим ми ототожнюємо себе. У нас це все життя. У нас є це в розумах, на вустах і навіть у кишенях. Мається на увазі те, як я думаю про те, хто я, як я говорю іншим про те, хто я, і як я можу навіть довести це за допомогою паспорта та інших документів. Ми це приймаємо і всі інші також. Але чи справді це ми?
При ближчому розгляді ми можемо побачити, що це лише сукупність ярликів. І процес присвоєння ярликів починається від народження. Всі ми, присутні тут зараз, при народженні отримали один із двох ярликів: чоловічої статі чи жіночої. І ми досі ототожнюємо себе таким чином. Я чоловік чи я жінка. У той же час, ми отримали інший ярлик відповідно до нашої раси: світлошкірий, темношкірий – що б не було. І інший ярлик це наша національність: я росіянин, я американець. І ототожнення з нашою сім’єю: ми належимо цій сім’ї. І насправді це ототожнення настільки сильне, що кожен день на планеті одна людина вбиває іншу тільки через те, що у них різні ярлики.
І це лише початок. Дуже багато ярликів приходить і відходить протягом усього нашого життя. При народженні нас називають “немовлята”, потім – “діти”, ми йдемо до школи, і тепер ми учні. Проходить ще кілька років, і ми стаємо підлітками і, нарешті, дорослими. Ми здобуваємо якусь професію в житті і тепер відомі відповідно до неї. Лікар, адвокат, секретар, медсестра… Потім ми одружуємося і негайно стаємо чоловіком, дружиною. У нас з’являється дитина – тепер ми батьки: мати, тато. Минає ще кілька років – тепер ми бабуся, дідусь. І це триває і триває доти, доки ми нарешті не отримуємо останній ярлик – небіжчик.
Якщо ми подивимося уважніше, то побачимо, що це все стосується нашого матеріального тіла. І це правда: тіло чоловічої статі чи жіночої, чорне чи біле, старе чи молоде. Яким би воно не було, воно таке, і це правда. Але питання таке: чи це ми?
Щодня ми здійснюємо паломництво до дзеркала, щоб подивитися, як ми виглядаємо. Іноді ми трохи засмучені, але ми завжди повертаємося наступного дня: «Можливо, там щось покращилось». Зазвичай ні. Але питання таке: чи справді ми бачимо себе? Це матеріально тіло – я?
Якщо ми хочемо отримати найбільш авторитетну відповідь, ми повинні звернутися до істинних священних писань світу, і там ми швидко дізнаємося: ні, ми не це матеріальне тіло. Але це сучасний світ, і дуже рідко хтось звертається до священних писань, щоб дізнатися про істину в житті. Однак те, що ми вільно приймаємо, це висновки вчених. Вчені нам подобаються, бо вони все доводять. І унікально, але в даному випадку вчені в лабораторіях довели, що ми не є матеріальним тілом.
Вони встановили, що в тілі людини немає клітини, яка жила б довше, ніж 5 років. У деяких клітин дуже коротке життя. Клітини, що становлять внутрішню стінку шлунка, живуть 5 днів. Клітини шкіри – 5 місяців. Клітини печінки – 6 тижнів. І так далі. Тож за 5 років змінюється все. Щодня у тілі людини з’являється триста мільярдів нових клітин. Я не знаю, як вони це вирахували, але це те, що вони кажуть. Отже, якщо я подивлюся на свою фотографію, яка була зроблена 10 років тому, очі, які сфотографовані на фотографії, відрізняються від тих очей, якими я дивлюся на цю фотографію. Це не ті самі очі. Відповідно до цієї наукової формули, якщо мені 35 років, у мене було 7 тіл. Але, звичайно, ми всі знаємо, що ми не 7 різних особистостей. Усі знають, що я, як і раніше, я. Тож матеріальне тіло – це чинник змінний. А постійний чинник – ми самі. Ми не ці матеріальні тіла.
І в цей момент деякі люди починають займатися інтроспекцією чи медитацією. Вони починають звертатися всередину, щоб дізнатися, хто вони насправді. І коли ми дійсно звертаємось усередину, що ми виявляємо? Емоції, бажання, почуття, волю. Це дуже реально. І легко дійти висновку: «О, ось хто я насправді!»
Але ми маємо звірити це з писаннями. Особливо з Ведами, тому що вони дуже докладні у цьому питанні. І коли ми це робимо, ми бачимо, що зробили ще одну помилку. Це так само не ми. Насправді це ще одне матеріальне тіло. Воно називається тонке ментальне тіло, іноді ще називають астральне тіло. Можливо, хтось із вас тут чув про астральне тіло. Отже, насправді ми маємо два тіла: фізичне тіло і ментальне тіло. Як два шари одягу: верхній одяг та нижній одяг. Але питання залишається питанням: а хто ми?
І ще раз ми звертаємося до Ведів, і з них ми дізнаємося, що належимо до іншої категорії енергії. Все – енергія. Наше тіло – це матеріальна енергія. Але ми дізнаємося, що ми – енергія духовна. І далі ми дізнаємося, що ми є найдрібнішою іскоркою духовної енергії.
Ми дізнаємося про те, що матеріальна енергія є тимчасовою. Це легко можна побачити. Ми всі дуже добре знаємо, наскільки тимчасові наші тіла. Настільки, що ми навіть не хочемо про це говорити: «Ой, ой, про це не треба!..» Навіть щось постійніше… Я не знаю, чи можна навести приклад цієї будівлі, не знаю, скільки вона протягне – воно виглядає недовговічним. Але, якщо ви підете в якусь велику бетонну будівлю, вона здається постійною. Але якщо ви повернетеся через 1000 років: «Чорт, а де ж був цей будинок?» Тимчасово. Однак ми дізнаємося, що дух вічний. Вічний означає немає початку і немає кінця. Тож ми вічні.
Також ми дізнаємося, що матеріальна енергія нежива. І знову ж таки, це дуже легко можна побачити. Цей стіл, цей мікрофон, у них немає життя. Однак ми дізнаємося, що дух і є саме життя. Немає такого поняття, як жива матерія, немає такого поняття, як мертвий дух. Ми – це життєва сила у тілі. Доки я присутній у тілі, тіло називають живим. Насправді це не правда. Тіло мертве. Ми – життя. І це стає дуже очевидним у момент смерті. У момент смерті ми залишаємо тіло, і тіло проявляє свою справжню природу. Воно не може навіть сидіти на стільці, падає на підлогу. Ми – життєва сила у тілі.
Тож те, хто ми насправді – це духовна душа. Духовна означає, що ми духовні за своєю суттю. Душа означає індивідуальну духовну іскорку, якою ми вічно є. Ми ніколи не стаємо кимось іншим. Ми ніколи не припиняємо існування. Для деяких людей це дуже пригнічуюча новина. «Що я завжди буду собою? Ось чорт, я думав, що це скоро закінчиться! Вибачте, це ніколи не закінчується. Але коли ми дізнаємося істину в житті, ця новина стає дуже прекрасною.
Тож ще раз: ми – це духовна душа. І далі, ми дізнаємося, що ми є невід’ємною частинкою Верховної душі. Існує Верховна душа, від якої ми всі походимо. Ми називаємось «атма», а Верховна душа – це «Параматма». І це є підставою для розуміння життя. Це початок філософії йоги.