Перед тим, як розпочати презентацію, я завжди висловлюю повагу до всіх великих вчителів, які принесли нам це знання.
Вся інформація, яку я представлятиму, походить з авторитетних Ведичних священних писань. Ці священні писання дуже давні. Вони були записані п’ять тисяч років тому. Однак, знання вічне. Отже, перед тим, як воно було записано, воно передавалося усно від одного досконалого вчителя до іншого. І такий досконалий ланцюг духовних вчителів називається лінія учнівської послідовності або парампара. І парампара необхідна, щоб істина могла передаватись у чистому вигляді. Ми перебуваємо в парампарі, яка називається Брахма-сампрадая. І ми вважаємо, що нам дуже пощастило, що ми отримуємо знання з такого ланцюга. Тож це не моя думка. Я просто передаю цю вічну науку.
Сьогодні у світі йога стає дедалі популярнішою. Куди не підеш, скрізь люди чули про йогу, і певною мірою практикували йогу. В Америці, по суті, це рух. У кожному невеликому містечку та селі є заняття з йоги. Це добре. Тому що йога дуже корисна всім.
І, як я сказав, є різні системи йоги. Але ці системи йоги починаються з одного основного філософського розуміння. І це розуміння того, хто ми. І ми зараз це обговоримо. Якщо ви зможете дізнатися тільки щось одне у своєму житті, то це найважливіше, що ви можете дізнатися.
Веди кажуть, що ми всі маємо ставити собі запитання: «Хто я?». Дуже логічно, бо якщо я не знаю, хто я, то я не знаю, що мені робити.
І найжахливіший досвід, який людина може випробувати у своєму житті, це амнезія. Коли раптом, звідки не візьмися, він не знає, хто він, і, по суті, він втрачений. Він не знає, хто він, де він живе, хто його батьки. У нього немає жодних контактів, жодних зв’язків, нічого. І він не знає, що робити, він загублений. І реальність така, що ми такі.
І ми можемо сказати: “Ну, я знаю, хто я”. Тому ми й не ставимо собі це питання: «Хто я?». У нас є те, з чим ми ототожнюємо себе. У нас це все наше життя. У нас є це в наших розумах, на наших вустах і навіть у наших кишенях. Мається на увазі те, як я думаю, – хто я, як я говорю іншим, – хто я, і як я можу це навіть підтвердити за допомогою свого паспорта, посвідчення водія і так далі. Ми це приймаємо, і также усі інші. Але чи справді це ми?
І при ближчому розгляді, ми виявляємо, що це лише сукупність низки ярликів. І процес присвоєння ярликів починається від народження. Усі з нас, хто перебуває тут зараз, отримали один із двох ярликів: чоловічого роду чи жіночого. І ми досі ототожнюємо себе, таким чином, я – чоловік, чи я – жінка. У той же час ми отримали ще один ярлик відповідно до нашої раси: білий, темний… Дуже сильним може бути наше ототожнення відповідно до нашої національності: я росіянин, я англієць. І, звичайно, ототожнення з нашою родиною. Ми належимо цій сім’ї. Насправді це ототожнення настільки сильне, що кожен день на планеті одна людина вбиває іншу тільки через те, що у них різні ярлики. І це лише початок. Протягом усього нашого життя приходить і йде багато, багато ярликів. Отже, при народженні нас також називають – немовлята, потім – діти, ми йдемо вчитися, і тепер ми – учні, через кілька років ми – підлітки і, нарешті, дорослі. Ми здобуваємо якусь професію в житті і відомі відповідно до неї: доктор, адвокат, секретар, медсестра. Ми одружуємося і негайно стаємо чоловіком, дружиною. Потім у нас з’являється дитина, і тепер ми батьки: мати, батько. Минає ще кілька років: дідусь, бабуся. І це те, як ми бачимо себе: ось хто я. І це триває і триває доти, доки ми нарешті не отримуємо останній ярлик – небіжчик.
Але якщо ми уважніше подивимося на це, то побачимо, що все це пов’язане лише з нашим тілом. Це правда – тіло чоловічої статі чи жіночої, темне чи біле, старе чи молоде. Яким би тілом не було, воно таке, це правда. Але питання в тому – чи це ми? Щодня ми здійснюємо наше паломництво до дзеркала, щоб подивитися як МИ виглядаємо. Іноді ми трохи засмучені, але ми завжди повертаємося наступного дня: «Можливо там щось покращилося?». Але питання стоїть так, чи справді я бачу себе, це матеріальне тіло – я?
Якщо ми дійсно хочемо отримати найавторитетнішу відповідь, ми маємо звернутися до істинних священних писань цього світу. І там ми дізнаємось, ні, ми не матеріальне тіло. Але це сучасний світ. Дуже рідко, щоб хтось звертався до священних писань, щоб дізнатися істину життя. Однак ми широко приймаємо висновки вчених. Вчені нам подобаються, бо вони все доводять. І унікально, але в даному випадку вчені довели у своїх лабораторіях, що ми не матеріальне тіло.
Вони виявили, що в тілі людини немає клітини, яка жила б у тілі довше, ніж п’ять років. У деяких клітин дуже коротке життя. Клітини, що становлять внутрішню стінку нашого шлунка, живуть лише п’ять днів. Клітини шкіри – один місяць. Клітини печінки – шість тижнів. І так далі. Але за п’ять років все змінюється. Отже, якщо я подивлюся на свою фотографію, зроблену десять років тому, то очі, які сфотографовані на фотографії, відрізняються від очей, якими я дивлюся на цю фотографію. Це не ті самі очі. І відповідно до цієї самої наукової формули, якщо мені тридцять п’ять років, у мене було сім тіл. Але, звичайно, ми всі знаємо, що ми не сім різних людей. Усі знають, що я, як і раніше, я. Отже, змінний чинник – це матеріальне тіло. Постійний чинник – це ми. Ми – не це матеріальне тіло.
І зараз деякі люди стають інтроспективними або починають займатися медитацією. Вони починають звертатися всередину, щоб дізнатися, хто ж вони насправді. І коли ми звертаємося всередину, що ж виявляємо: емоції, бажання, почуття, воля – це все дуже реально. І легко дійти висновку: ось хто я насправді. Можливо, ми навіть маємо досвід, який це підтверджує. Скажімо, ми дуже емоційно засмучені. І ми розуміємо, що, коли люди дивляться на нас, вони не бачать нас. Все, що вони бачать, – це зовнішню оболонку. Можливо, ми почуваємося дуже самотньо. Іноді, можливо, ми навіть говоримо: «Ніхто насправді мене не знає».
Але ми маємо звірити це зі священними писаннями. І особливо з ведичними писаннями. Тому що вони дуже докладні у цьому знанні. І коли ми це робимо, виявляємо, що робимо ще одну помилку. Це також не ми. Це ще одне матеріальне тіло. Воно називається тонке ментальне тіло, іноді називається астральне тіло. Я певен, що дехто з вас чув про астральне тіло. Отже, насправді у нас два тіла: грубе фізичне тіло та тонке ментальне тіло. Як два шари одягу: верхній одяг та нижній одяг.
Але, як і раніше, питання залишається питанням: «Хто ж я?». Отже, ще раз ми звертаємося до Вед. І там ми дізнаємося, що належимо до іншої категорії енергії. Все – енергія. Наше тіло – це матеріальна енергія. Але ми дізнаємося, що ми – духовна енергія. Далі ми дізнаємося, що ми – найдрібніша іскорка духовної енергії.
Ми дізнаємося, що матеріальна енергія є тимчасовою. І це дуже легко можна побачити. Ми дуже добре знаємо, наскільки тимчасові наші тіла. Настільки, що ми навіть не хочемо про це говорити. “Гей, про це не треба …”. Але навіть постійніші речі, такі як ця будівля. Поверніться сюди через тисячу років: «А де ж була ця лекція?». Тимчасове…. Однак, ми дізнаємося, що дух – вічний. Вічний означає, що немає початку і немає кінця. Ми – вічні.
Також ми дізнаємось, що матеріальна енергія не жива. І, очевидно, це теж легко побачити. Цей стіл, цей мікрофон, у них немає життя. Але ми дізнаємося, що дух – це і є саме життя. Нема такого поняття, як жива матерія. І немає такого поняття, як мертвий дух. Ми – життєва сила в тілі. І до того часу, поки ми присутні у тілі, тіло називають живим. Насправді це неправда. Тіло мертве. Ми – життя. І це стає дуже очевидним у момент смерті. У момент смерті, ми залишаємо тіло, і в цей момент, тіло виявляє свою справжню природу, воно не може навіть сидіти на стільці, падає на підлогу. Тож ми життєва сила в тілі.
Тому, те, хто ми насправді – це духовна душа. Духовна означає, що ми духовні за своєю суттю. А душа означає індивідуальна духовна іскорка, якою ми завжди є. Ми ніколи не стаємо кимось іншим. Ми ніколи не припиняємо існування. Для деяких людей це дуже сумна новина: Що? Я завжди буду собою? От біс, я думав, це вже скоро закінчиться». Вибачте, це ніколи не закінчується. Але коли ми дізнаємося істину в житті, ця новина стає дуже прекрасною. Тож ще раз – ми духовна душа.
І далі ми дізнаємося, що ми є невід’ємною частинкою Верховної Душі. Існує Верховна Душа – Всевишній, від якого ми всі походимо. Ми називаємось атма, а Верховна Душа – параматма. І маючи це знання, ми насправді можемо почати обговорювати йогу.